ВТІКАЛА ВІД ВІЙНИ…ЗНАЙШЛА РОБОТУ Й ПРИХИСТОК НА БОРЩІВЩИНІ

Дім, робота, друзі, близькі – все залишилось на окупованій території. Військові дії на Донеччині змусили Тетяну Урбан разом з двома донечками шкільного віку переїхати до родини чоловіка в село Глибочок Борщівського району.

«У 2000 році закінчила Маріупольське професійно-технічне училище №156 за професію продавець продовольчих товарів. Згодом зайнялася бізнесом – відкрила торговий кіоск в одному з сіл Новоазовського району, де реалізовувала продовольчі товари аж до початку військових дій», – розповідає Тетяна.

У лютому 2015-го за сприянням у працевлаштуванні жінка звернулась в Борщівський районний центр зайнятості, де отримала ряд інформаційно-консультаційних послуг, взяла участь у семінарах. Повідомляють у Тернопільському обласному центрі зайнятості.

У травні пані Тетяні було запропоновано пройти стажування за професією продавець продовольчих товарів у місцевого приватного підприємця Ірини Крочак, на що вона одразу з радістю погодилась.

Дисциплінована, добросовісна, відповідальна, доброзичлива – так зарекомендувала себе донеччанка в період стажування, відтак з 20 серпня 2015 року за направленням служби зайнятості вона була працевлаштована до підприємця продавцем продовольчих товарів, де успішно працює ось уже майже два місяці.

Жінка  з оптимізмом дивиться у майбутнє і найбільше – бажає миру для нашої країни.


Повернутися
13.10.2015
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...