«Смачна» справа: подружжя з Деренівки вирощує мікрозелень та їстівні квіти

Ви тільки уявіть: у невеличкому селі Деренівка, що на Теребовлянщині,  в теплицях фермерського  господарства родини Гариг  такі «унікуми» ростуть, що тільки встигай дивуватися! Тут і оригінальна мікро-зелень: мангольд, маш-салат, кіндза, фенхель, амарант (та ще й уся  — розміром з мізинець!), і їстівні… квіти, і салат — не в землі чи ґрунті, а на… справжніх плаваючих платформах! Усе це — справа рук та фантазії молодого подружжя агрономів — Семена та Яни Гаригів. Семен родом з Деренівки, Яна із Волині. Подружжя познайомилося, навчаючись разом у Київському Національному університеті біоресурсів і природокористування, і нині спільно займаються улюбленою справою.

Метод гідропоніки побачив в Голандії

— Я ще з дитинства знав, що займатимуся саме цим, — розповідає Семен. —  Батьки уже багато років займаються вирощуванням овочевих культур в теплицях, я їм змалку допомагав і сам цією справою загорівся-зацікавився… Тому щодо вибору майбутньої спеціальності довго не вагався — вирішив стати агрономом.  Закінчив  Київський Національний університету біоресурсів і природокористування і, повернувшись у рідну Деренівку, взявся до роботи.  Причому — з подвоєним завзяттям та силами… Річ у тім, що під час навчання у Києві я зустрів свою долю, свою другу «половинку» – дружину Яну, тож нині ми працюємо уже в сімейному тандемі. А що батьки займаються, так би мовити, «класичним» аграрством, то ми вирішили зайняти свою нішу та взятися за експерименти та новації… (Сміється, — авт.) Разом із Яною вирішили втілити  в життя ідею, яку уже давно виношували —   вирощувати зелень методом гідропоніки. Власне, ми були першопрохідцями у цій справі і досі єдині у Тернопільській області, хто цим займається.

— Цей метод популярний в Європі та Америці, а от  наші співвітчизники тільки відкривають це «ноу-хау» для себе, — розповідає Семен Гарига. — В інтернеті уся доступна література про вирощування рослин на гідропоніці хіба що англійською, а українською немає нічого… Добре, що свого часу я був на практиці в Голландії, і  мав нагоду сам побачити, як це працює.  Так, методом проб і помилок, втілювали задумане в життя. Суть методу гідропоніки у тому, що він передбачає вирощування рослин без ґрунту:  усі необхідні поживні речовини вони отримують через воду. Пучечки рослин  саджаємо у спеціальні контейнери, які вставляємо в отвори, зроблені у блоках пінопласту. Рослини плавають на поверхні ємкостей з поживним розчином та їхнє коріння безпосередньо занурене в нього.  Це і швидше (салат у воді дозріває на два тижні швидше, ніж у ґрунті), і корисніше, бо не потребує жодних мінеральних добрив. Коли мене запитують, чи не важко це, відповідаю так: робота є завжди, інколи, як то кажуть, «від рання і до смеркання» (Сміється, — авт.). Напрацювали уже свій певний ринок збуту — тим не менше, завжди відкриті до нових пропозицій щодо співпраці…

Мікро-зелень — мега смакота!

Але й це не всі новаторства.  Окрім зелені, вирощеної за допомогою методу гідропоніки, в асортименті креативних агрономів із Деренівки — мікрогрін (молоді паростки рослин ) і навіть… їстівні квіти!

— Тернопільські ресторани, з якими ми співпрацюємо, постачаючи їм продукцію, запитали нас, чи не хотіли б ми зайнятися вирощуванням мініатюрної зелені і трав  — так званий мікрогрін (на той час вони були змушені замовляти їх аж у сусідній області, що і дорого, і незручно), і ми подумали: «А чому б, власне, і ні?», — розповідає Яна Гарига. — Вивчили технологію та усі нюанси вирощування, закупили необхідне обладнання — пелети, субстрат, якісне спеціалізоване насіння і процес «пішов»…

 Microgreen в перекладі з англійської означає «мініатюрна зелень».  Це  — різновид їстівної городини, який вдесятеро менший за звичайну та в 40 разів (!) корисніший. Мініатюрною вважається зелень, «вік» якої становить всього 7-14 днів: молоді паростки  соняшнику, горошку, редису, буряка, фенхель, гірчиці і навіть гречки…

— Для того, аби вирощувати мікрогрін, зазначає Яна, потрібні лише насіння, субстрат, спеціальні палети  вода і світло. Насіння густо засипаємо у чистий, пропарений торф (може також бути кокосовий субстрат, мінеральна вата або ж звичайнісінька марля, яку постійно потрібно зволожувати)  рясно поливаємо його водою і накриваємо пінопластом або плівкою. Через один-три дні насіння починає сходити, тоді накриття знімаємо. Збираємо врожай, коли на рослині з’являється два листочки, тобто через один-два тижні. Все залежить від сорту культури.

 Мікрогрін нині дуже популярний у всьому світі —  така зелень має ніжний смак і несе максимум користі для нашого організму: очищає організм від накопичених шлаків і токсинів, сприяє омолодженню клітин і насичує їх необхідними життєвими силами і енергією.  Оскільки молоді паростки знаходяться в стадії росту, вони багаті вітамінами, мікро- і макроелементами, які необхідні їм для повноцінного зростання, а ще такі мікро-рослини здатні розвиватися без добрив, тобто, тільки за рахунок власних запасів у насінні.З усього асортименту мікрозелені, що ми вирощуємо у себе в Деренівці, найбільшою популярністю користуються горошок, салат, крес-салат, мангольд та амарант — останній дуже популярний за рахунок яскравого червоного кольору. Тому мікрогрін — це не лише смачно і корисно, а ще й красиво та естетично: ніжні паростки якнайкраще підходять для декору страв. Їх можна додавати в салати, класти в бутерброди, густо кришити в готові супи, пасту, на піцу, додавати у несолодкі йогурти та кефір; робити з них корисні зелені коктейлі — що б ви не обрали, буде яскраво та смачно!

А букетик не простий, а букетик… їстівний!

— На ринку зелені та прянощів теж є своя «мода», — зазначає пані Яна, — і ми намагаємося йти в ногу з нею… Тим більше, що й самим цікаво рости та розвиватися, пробувати щось нове. Так два роки тому ми взялися за вирощування… їстівних квітів! Нині це  модний тренд не тільки у високій кулінарії, а й у багатьох любителів здорової натуральної їжі. Хоча, узявшись за їх вирощування, з подивом дізналася, що, виявляється, квіти у кулінарії використовують вже не перше тисячоліття — і не лише для прикрашання страв на вишуканих святкових столах, а й у повсякденних салатах і напоях.

Наприклад, знана у нас настурція  у Мексиці вважається… овочевою культурою! Це повністю їстівна рослина з доволі яскравим «гострим» смаком, а плодоніжка її — солодкувата. Нині наші їстівні квіти — фіалки та настурції  — «розлітаються» по всій Україні. До слова, у «квітковому меню»  також є свої тонкощі споживання: якщо квіти фіалку та настурції  вживають сирими, то, наприклад, суцвіття кабачка чи цукіні обсмажують у клярі чи карамелізують, можна навіть фарширувати пікантним сиром. Повірте, це ду-у-же смачно! Квіти — це не тільки декоративний елемент, який дозволяє нам «погратися» на тарілці зі смаками та кольорами, а й багата вітамінами і смачна та барвиста добавка до наших звичних, традиційних страв. Ми уже не уявляємо свого раціону без мікрозелені, чи квітів! Більше того, навіть коли друзі приходять до нас у гості, відразу є попереджають: «Нам не потрібні ні голубці, ні олів’є, ми хочемо вашої зелені!» (Сміється, — авт.) Я дуже люблю квіти: торік ми висадили сто кущів лаванди, вона досить добре перезимувала, так що незабаром матимемо чимале лавандове поле. А бачили б ви наше різнокольорове диво-поле (майже десять різних кольорів кермеку) із сухоцвітів! Так, усе це вирощувати і доглядати — нелегка, звісно ж, праця, зате яка натхненна!

 

  Фото :

https://www.instagram.com/samharyha/

https://www.instagram.com/iona_tulip/


Повернутися
31.07.2019
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...