Анекдоти № 24

Дивлячись, як мама приміряє нову шубу з натурального хутра, Вовочка каже:

— Мамо, а ти розумієш, що ця шуба — результат жахливих страждань бідної, нещасної тварини?

Мама поглянула на Вовочку суворо:

— Як ти можеш так говорити про рідного батька?!

* * *

Комівояжер на автомобілі під’їжджає вночі до мотеля.

— Як ви думаєте, — звертається він до чоловіка, що стоїть біля входу, — тут можна добре виспатися?

— Гадаю, що так. Я вже півтори години стукаю у двері, і ніхто ще не прокинувся...

* * *

Вовочка:

— Мамо, сьогодні директор школи запитала, чи є в мене брати або сестри, і я сказав, що я — єдина дитина в сім’ї.

— І що ж вона відповіла?

— Вона сказала: «Слава Богу!»

* * *

Професор — абітурієнту:

— Розкажіть мені хоч кiлька випадків iз життя Джона Мільтона.

Абітурієнт:

— Будь ласка, коли він одружувався, то написав «Втрачений рай». А коли дружина померла — «Повернений рай».

* * *

Професор забув удома ключ. Стукає. Виходить старий слуга:

— Професора немає вдома, він на лекції.

— Добре, я зайду пізніше.

* * *

Лише дурень може бути повністю упевненим у чомусь.

— Ти упевнений у цьому, тату?

— Цiлком.

* * *

Дружина — чоловiку:

— Що сталося з нашим телефоном? Коли я розмовляла зараз iз подругою, нічого не зрозуміла!

— А ви пробували говорити по черзі?

* * *

Заходить чоловiк у ювелірний магазин.

Дівчина-продавчиня:

— Ой, чоловіче, як добре, що ви до нас зайшли, до дня святого Валентина у нас два тижні 20 вiдсоткiв знижки, купiть що-небудь у подарунок вашій дівчині. Ось кулончик золотий у формі сердечка, вашій дівчині дуже сподобається.

Чоловiк сумно:

— У мене немає дівчини...

Продавчиня кокетливо:

— Не може бути, такий видний, красивий, високий чоловік і не має дівчини? Чому?!

Чоловiк сумно:

— Дружина не дозволяє...

* * *

Жінка повернулася з іспиту з перебинтованою рукою.

— Ну що, здала на права? — запитує її чоловік.

— Не знаю, інструктор ще в лікарні...

* * *

Звичайна ніч. Чоловiк і дружина в ліжку, не можуть заснути: за стінкою плаче сусідська дитина.

Вона: — Ти все ще хочеш завести дитину?

Він: — Так, треба ж якось помститися!

* * *

Син свариться з батьками:

— Мені набридло постійно бути з вами, завжди приходити вчасно! Я хочу романтики, свободи, пива, дівчат! Я йду, і не намагайтеся мене утримати! Син рішуче йде до виходу. Біля дверей його наздоганяє батько.

— Тату, я ж сказав: не намагайтеся мене зупиняти!

— Я не зупиняю, синку. Я з тобою!

 

Повернутися
09.07.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...