Герої в кадрі й поза ним: до Тернополя завітали «Кіборги»

Показ стрічки «Кіборги»  у Тернополі не залишив байдужим нікого:  овації після прем’єри тривали добрих півгодини, багато глядачів плакали, не приховуючи сліз… Але цей фільм приносить не лише сльози. Перше відчуття — це гордість. І вдячність. Кожному з героїв і кожному із авторів. Тим, хто по той і по цей бік камери. 

 «Якби таке кіно вийшло раніше, ми не віддали б жодного сантиметра нашої землі. Цей фільм набагато сильніший за всі «гради» та зброю», — такі слова одного із «кіборгів» слугують найкращим компліментом стрічці.

«Цей фільм справді особливий і не випадково він виходить у прокат саме 6 грудня, у День Збройних сил України, — зазначив під час прес-показу стрічки заступник міського голови Тернополя, академік Української кіноакадемії та голова Тернопільської кінокомісії Леонід Бицюра. — Це черговий потужний крок не лише в кінематографі України, а й в інформаційній війні, яка нині триває водночас із бойовими діями. Ми доносимо правду, переборюємо пропаганду і маніпуляцію з боку окупанта, показуємо своє правдиве бачення.»  

Повнометражний художній фільм режисера Ахтема Сеітаблаєва розповідає про оборону Донецького аеропорту під час війни на Донбасі.Проект фільму став одним із переможців восьмого конкурсного відбору Держкіно та отримав державну фінансову підтримку розміром у 24 млн грн., що складає  половину від загальної вартості виробництва.

Історія не про війну, а про сучасних героїв, які творять Україну

Історія розгортається впродовж двотижневого чергування в аеропорту одного з батальйонів у вересні 2014 року. Добровольча група вперше приїжджає на гарячу точку, яку вже чотири місяці обороняють наші військові, і віч-на-віч стикається зі страшним обличчям вiйни. 

Творці розповідають, що стрічка "Кіборги" – це історія не про війну, а про сучасних героїв, які творять Україну. Незважаючи на різницю у походженні та віці, їх об’єднала одна мета – захистити рідну землю від агресора.  Кожен герой фільму має свій реальний прототип, більше того, саме реальні «кіборги» були наставниками акторів.

Представити стрічку тернополянам приїхали актори, котрі знімалися у «Кіборгах» (серед них — наш земляк Роман Ясіновський, який зіграв роль «Гіда»), та  наш земляк, «кіборг» на псевдо «Богема» Андрій Шараскін, котрий є одним із прототипів головного героя «Серпня», якого зіграв В'ячеслав Довженко. Андрій Шараскін їздив із сценаристом Наталією Ворожбит в зону АТО.

Ще у жовтні 2014 року, коли на «1+1» вийшов проект «Хоробрі серця», одна із передач якого була присвячена «кіборгам», Ахтем (режисер фільмуАхтем  Сеітаблаєв), мій давній друг із київської театралки, сказав, що є ідея зняти фільм, — ділиться спогадами Андрій Шараскін. — Я відповів, що це нереально... Але десь через рік ми познайомилися з Наталкою Ворожбит і виявилося, що ця всесвітньо відома драматург якраз взялася за вивчення матеріалу і до того, чи станеться, чи не станеться сценарій. Вона збирала ці неймовірні історії, частинки цих яких є у фільмі… Сотні годин записів, інтерв’ю з бійцями, з усіма підрозділами в штабах на передовій. Сценарій писався з реальних історій та оповідей, але на екрані це вже повністю художній твір, тому його треба оцінювати  як самостійну високохудожню історію. Я там з’являюся на одну секунду. Всього фільму було знято на чотири години: формат показу в кінотеатрі 1 год. 50 хв., тож багато чудових сцен не увійшло... Зате буде телевізійна версія, куди увійдуть чотиригодинні серії.  

Фільм, що творить нову історію України

На знімальному майданчику щодня були присутні реальні "кіборги", які стежили за достовірністю фактажу в стрічці.

 Спершу було моторошно слухати розповіді «кіборгів», — зазначає Роман Ясіновський. —«Пацани, не партеся! Все нормально!» — натомість підтримували вони нас. Настільки сильно підтримували, що в якийсь момент  стали нашими справжніми друзями…   

Для мене це особливий фільм  насамперед тому, що для кожного із нас, акторів, це велика відповідальність, бо це не просте кіно, а кіно про героїв, які народжуються тут і тепер, в умовах війни між нами і Росією. Ми намагалися максимально віддано працювати, для нас було найскладніше взяти на себе цю відповідальність, бо цей фільм творить нову історію України. Потрібно будувати країну всередині себе. 

 Можна називати багато причин, чому варто подивитися цей фільм (у Тернополі він демонструється у Сінема Сіті, що в «Подолянах»): це і  певна данина людям, які нас захищають і творять нову країну, і потужний месидж новому поколінню: це наша війна і це наша країна. А ще це — консолідація зусиль та кругообіг добра: команда фільму «Кіборги», Міністерство інформаційної політики, фонд «Повернись живим!» та Держкіно України започаткували спільну акцію, яка називається «Я не байдужий». Кожні 5 гривень із квитка на фільм «Кіборги»  ідуть на допомогу сім’ям, рідні яких загинули чи постраждали в Донецькому аеропорту.  


Повернутися
09.12.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...