Із Вашингтона – в Теребовлю: вчити українських дітей у маленькі міста їдуть волонтери з усього світу

Волонтери зі ста країн світу приїхали до України навчати дітей англійської мови у рамках проекту GoCamp організації Go Global. Загалом анонсувалось, що проект охопить 400 міст і сіл із 24 українських регіонів, а у навчанні візьме участь близько 100 тисяч дітей до 15 років. Табори відбуваються при школах, які повинні були зняти для участі мотиваційне відео. Організатори GoCamp кажуть: 60 тисяч дітей вже пройшли таке навчання, а з вересня проект мають намір переводити у безперервний позашкільний формат.

Вчитель-волонтер Джордж Бароз зі Сполучених Штатів розповідає, що раніше працював у міжнародних проектах Палати представників Конгресу, пов’язаних з Україною, потім долучався до деяких проектів на Одещині.

Про англомовні табори для українських дітей Джорджеві розповів його друг, який працював із одним із засновників ініціативи. Так американець із Вашингтона потрапив до Тернополя та Теребовлі.

«Діти були щодня раді мене бачити. Їм подобалось приходити на заняття англійської. Я їм показував листівки із Вашингтона, навчив їх іграм, у які грають американські школярі. Ми їздили на екскурсію у Кам’янець-Подільський, було чудово», – згадує він.

​Іще один волонтер, колишній американський військовий із Айдахо Террі Кюрі, якого дзвінок Радіо Свобода застав на пляжі у Бердянську, розповідає, що вчити дітей англійської йому «порадили янголи».

«Я волонтерив у червні і буду ще – у серпні. Спочатку планувалось, що я буду тільки один раз, але так сталось, що я залишаюсь тут на все літо, то в мене буде ще одна можливість поволонтерити кілька днів. Я приїжджаю в Україну щороку вже 13 років поспіль, і мені дуже подобаються люди тут.

Раніше я був тільки у великих українських містах: Одесі, Донецьку, Харкові, Києві, – а тепер, маючи можливість їздити як волонтер у маленькі міста і села, я відкрив для себе різну Україну, і мені дуже подобається цей досвід

​Раніше я був тільки у великих українських містах: Одесі, Донецьку, Харкові, Києві, – а тепер, маючи можливість їздити як волонтер у маленькі міста і села, я відкрив для себе різну Україну, і мені дуже подобається цей досвід», – каже чоловік.

Джорж і Террі були серед близько тисячі вчителів-добровольців, які приїхали цього року в українські міста і села у рамках проекту GoCamp. Для порівняння: минулого року, коли проект тільки стартував, вчити дітей англійської взялися біля ста іноземців.

За словами координаторки волонтерів Ірини Горлач, в організації такій великій кількості заявок вже не дивуються.

«Можна виділити декілька категорій мотивацій. Перша – це представники діаспори, перш за все – із Канади. Вони вже можуть бути у п’ятому поколінні, не говорити українською, але десь там знають, бабця розказувала, що ось вона жила колись в Україні, про своє минуле, і це молодим канадцям цікаво – повернутися в Україну, побачити, відчути її і зробити щось корисне для України», – розповідає вона.

Ірина Горлач продовжує:

 

– Також волонтерами GoCamp стали студенти провідних світових університетів – і Оксфорду, і Кембриджу, і зі США.

Це такий тренд світовий: відповідно до індексу благодійності, який складається кожного року, кількість людей, які беруть участь у волонтерських проектах, кожного року зростає

​Це зазвичай люди «глобальні», їм цікаво їздити, волонтерити. Це такий тренд світовий: відповідно до індексу благодійності, який складається кожного року, кількість людей, які беруть участь у волонтерських проектах, кожного року зростає. І це не лише молодь, а й категорія людей «50+». І GoCamp також доказ цьому, тому що близько сотні волонтерів зараз також взяли участь у таборах. Це також неймовірно цікаво, тому що вони мають дуже цікаві біографії, досвід попередній, приїжджають в Україну, тому що мають вже вільний час і мають чим ділитися.

Таким був, наприклад, волонтер Віктор Глазко із Канади, який знайомий із космонавтами NASA, з відомими людьми в Канаді, і організовував скайпи з цікавими людьми для дітей.

І також представники країн Азії – це переважно студенти також. Для них Україна – взагалі, інший світ, і їм цікаво щось про неї дізнатися, і не лише подорожувати, а й щось корисне щось робити для тієї країни, у якій вони перебувають. І проживаючи також у локальних спільнотах, вони краще пізнають країну. Тим більше, для азійських студентів волонтерство – це хороший початок кар’єри, це дуже цінується роботодавцями, і якщо вони взяли участь у волонтерському проекті – це такий плюс і бонус у майбутньому.

– Розкажіть, будь ласка, трохи про сам проект. Як відбувається процес навчання?

– Проект покликаний не тільки популяризувати англійську мову в Україні, а й змінювати підходи в освіті і відкривати дітям великий глобальний світ та нові можливості, до яких доступ є.

Ми починали з англійської мови, а тоді виявилось, що це – хороший майданчик, оскільки запит від шкіл великий брати учать по всій Україні, і ми пішли далі, розробивши методику і напрямки навчання – і все це відбувається англійською мовою. Перш за все,

Це – автономія дитини, ігровий формат, розвиток комунікаційних навичок, але окрім того, це й розвиток критичного мислення, розуміння того, як бути активним громадянином, що таке демократія, як влаштована держава

це – автономія дитини, ігровий формат, розвиток комунікаційних навичок, але окрім того, це й розвиток критичного мислення, розуміння того, як бути активним громадянином, що таке демократія, як влаштована держава.

Також розробили напрямки діяльності – громадянство, лідерство та кар’єра, спорт та здоров’я, і також STEM-підхід, що поєднує науку, технології, математику (абревіатура від Science – наука, Technology – технологія, Engineering – інженерія, Mathematics – математика – ред.). Ми включили у програму усі напрямки.

Ключовим компонентом є іноземний волонтер, який є не просто носієм мови, а й носієм іншої культури, інших цінностей, іншого бачення і культурним послом насправді своєї країни. І це захопливо для дітей у школах у віддалених регіонах від столиці у селах і маленьких містечках, тому що, за статистикою, 80% населення не виїжджає за кордон, і побачити у своєму містечку іноземця із Австралії, Індонезії чи Філіппін – це такий цінний міжкультурний досвід і розуміння, що світ – без кордонів.

 

Минулого року ми спробували, було 120 шкіл-учасниць проекту. І побачивши вплив проекту, ми вирішили продовжити і розширити його.

Минулого року 9 тисяч дітей взяло учать у проекті, цього року вже на сьогодні 60 тисяч дітей пройшли табори GoCamp протягом червня-липня

​– А на який вік приблизно це розраховано?

– Від 10 до 15 років, оскільки для спілкування з іноземцями треба вже мати хоча б елементарний рівень (знання англійської – ред.), аби порозумітися і розвивати далі комунікацію.

– Як відбиралися учасники для англомовних таборів?

– Це формат денного табору при школі. Школи мали подати заявку онлайн і зняти мотиваційне відео про школу.

Ми поширили інформацію на всі школи в Україні і заохочували подаватися всі. Звісно, нашим пріоритетом було заохочувати маленькі міста і села подаватися.

– І ще є Go Camp East, коли не волонтери їдуть у місто, а учні зі сходу України їдуть у англомовний табір, який, як я розумію, розташований під Києвом.

Коли ми оголосили набір шкіл, то отримали багато заявок від навчальних закладів із Донецької та Луганської областей

​– Коли ми оголосили набір шкіл, то отримали багато заявок від навчальних закладів із Донецької та Луганської областей. Ми обрали ті школи, які розташовані у безпечних містах, і табори GoCamp відбулися там разом з усіма іншими таборами по всій країні.

А для тих міст, які розташовані ближче до лінії розмежування, ми організували виїзний табір під Києвом. Не тільки з міркувань безпеки, щоб не відправляти туди волонтерів, а також аби діти з цих міст поспілкувалися і побачили іншу Україну. Тому у таборах Go Camp East є також діти з інших регіонів, це такі мішані групи. Деякі діти взагалі вперше їхали на потягу кудись так далеко, вперше спілкувалися з дітьми з іншого регіону. Були побоювання і стереотипи, але насправді все склалося чудово і легко: діти зрозуміли, що вони – рівні, однакові, і проводили час разом.

– Загалом, як ви оцінюєте, наскільки Україна і українці є для світу відкритими? Чи можна говорити про якісь тенденції останнього часу?

– Почну з того, що самі волонтери, їдучи в Україну, мають про неї стереотипи, що українці – некомунікабельні люди. Але всі волонтери – ми робили опитування – всі подолали цей стереотип. І

Найпоширеніший відгук, що найголовніше і найкраще в Україні – це люди: вони дуже гостинні, дуже відкриті, дуже щирі

​найпоширеніший відгук, що найголовніше і найкраще в Україні – це люди: вони дуже гостинні, дуже відкриті, дуже щирі. У більшості випадків дружба починається між волонтером і сім’єю, у якій він мешкає.

І показовим було те, що сотні українських родин прийняли у себе волонтерів. Це нас здивувало, оскільки нам здавалось, що практика «приймаючих родин» – непопулярна в Україні. І це показник того, що українці дійсно стають відкритішими.

А така кількість людей, що приїжджає, є показником того, що Україна є в полі інтересу у всьому світі. І багато волонтерів залишилися навіть після проекту, повертаються сюди, подорожують, приїжджають провідати родини, у яких вони жили, школи і діток.

– І я так розумію, що проект буде ще розширюватись.

– Так, GoGlobal буде працювати на постійній основі і продовжуватиме співпрацю зі школами, яку ми почали. І заохочуємо подаватися також інші школи, і не лише влітку, а й протягом року.

Джерело: https://www.radiosvoboda.org


Повернутися
30.07.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...