ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №106

Є слово, здатне творити дива. Перетворювати ненависть на любов, ворожнечу на дружбу, руїни на майданчик для будівництва чогось нового. Це слово – пробач… Але як же непросто буває вимовити це слово…

Ніщо не може так обтяжувати, як невміння прощати. Ніщо так не дошкуляє, як гострий камінь ненависті, що вдень і вночі живе в серці людини. Агресія руйнує не лише людські взаємини, а й увесь наш світ. Я мрію, щоб кожен солдат, де б він не був, кинув свою зброю на землю і крикнув до існуючого чи уявного ворога: «Прости мені! Я взяв забагато на себе... Я хочу сісти з тобою за один стіл зі спільним хлібом»…

  Пробачити – значить, перестати переживати з приводу скоєного, не згадувати колишні образи, навіть мимоволі або натяком, навіть подумки не продовжувати доводити «ворогу», що він поганий і у всьому неправий. Пробачити – це відпустити біль.

Образа руйнує вашу душу. Тим часом прощення є однією з форм творення. Просіть пробачення і прощайте, не чекаючи на те спеціальних нагод і дат. Бо хоч прощення і не змінює минулого, але вивільняє майбутнє.


Повернутися
03.03.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...