«ГАРЯЧА, ЯК СЕРЦЕ НА ДОЛОНІ»

Вийшла друком перша прозова книжка Дзвінки Торохтушко «Масік»

Як добре, що ця книга є. Бо вона мусить бути. Українській літературі бракує книжок непридуманих, максимально наближених до життя, гарячих, як серце на долоні.

“Дзвінку неможливо ні з ким сплутати. Можна вважати її блогером, прозаїком  чи поеткою, однак сплутати з іншими — ніяк. Якщо ви хоч щось читали у Дзвінки або чули наживо, то я ніякого відкриття для вас не зроблю, скільки б літер не використав. Якщо ж ви вперше тримаєте в руках її книжку, то або купуйте, або хапайте й утікайте. Головне, аби вона була у вас”, — так відгукується про першу прозову книжку “Масік” нашої землячки Дзвінки Торохтушко (вона ж — Любов Бурак) відомий журналіст, режисер та письменник Руслан Горовий.

Цитуємо далі… “Як добре, що ця книга є. Бо вона мусить бути. Українській літературі бракує книжок непридуманих, максимально наближених до життя, гарячих, як серце на долоні. Уявіть, що до вас прийшла людина зі смертельним діагнозом, взяла за руку і сказала: “Я хочу розповісти про своє життя.” І розповіла все. “Масік” писався зі слів реальної жінки, яка таким чином вирішила підбити підсумок власного  непростого життя. Той випадок, коли тема і сюжет самі знаходять письменника”, — зазначає публіцист, письменник-гуморист Богдан Волошин.

У суботу, 17 вересня, у холі другого поверху Палацу мистецтв о 14.00 відбулася автограф-сесія та дебютного роману Дзвінки Торохтушко “Масік”.

Роман “Масік” — перший великий твір авторки. Це роман-сповідь і роман-прагнення. Це пошук світла і тепла у холодному людському світі. Героїня переживає непросту життєву ситуацію, розчаровується і опускає руки перед невиліковною хворобою. Однак, попри все, живе і бореться. За себе, за коханого. Любов — ось лейтмотив роману. І нешаблонний Бог, який цю любов підтримує. Загалом, у цьому романі все не так, як здається спочатку. Це переплетення доль, історій та роздумів. Іноді доволі суперечливих і епатуючих, іноді добрих і лагідних. “Усе буде добре!” — каже Бог. Він знає. Він знає все. Він айтішник. У нього просто збій програми Буття. Вірус у системі. Але… “Все буде добре!” — каже Дзвінка Торохтушко.


Повернутися
20.09.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...