ПРАЦЮЄ -ТІЛЬКИ КОЖЕН ЧЕТВЕРТИЙ

 В Тернопільській області один із найнижчих в країні відсоток офіційного працевлаштування.  За даними поданих податковими агентами розрахунків, за I-й квартал 2016 року задекларовано виплачену заробітну плату 200 тис. найманим працівникам або 37% людей працездатного віку, тоді як за IV-й квартал 2015 року – 211 тис. працівникам, 1 квартал 2015 року – майже 215 тис. працівникам.

– Є певні об’єктивні сторони такої ситуації, – розповів на колегії Тернопільської ОДА головний фіскал області Ігор Комендат. – Зокрема, в області висока питома вага бюджетних установ, в яких протягом останнього року внаслідок оптимізації структури бачимо значне скорочення чисельності працівників, що і вплинуло на загальну картину. Але зрозуміло, що значна частина вивільнених працівників не може ніде не працювати. За даними держстатистики, кількість офіційно зареєстрованих безробітних становить біля 13 тис. чоловік і в порівнянні з минулим роком зменшується. Враховуючи безробітних та 42 тис. приватних підприємців – по більш як 50% працездатного населення відсутня інформація про отримані доходи!

За даними тернопільських податківців, найгірша ситуація у Козівському районі (78% працездатного населення не отримують заробітної плати), Монастириському (76%), Борщівському і  Підгаєцькому (по 74%) районах.


Повернутися
03.07.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...