СВЯТО,ЯКЕ ОБ’ЄДНУЄ КРАЇНУ

Різдво на Тернопіллі зустрічали діти з Донеччини та Луганська

Із 3 по 12 січня 2016 року на Тернопільщині перебували школярі з Донецької та Луганської областей. Дітей радо зустріли їхні ровесники, вчителі, а також сім’ї, де вони проживали – в Підволочиському, Гусятинському, Бережанському, Підгаєцькому, Кременецькому районах і у самому Тернополі.

Понад 200 дітей зі сходу України на Тернопільщині знайомилися з традиціями, звичаями та обрядами, історико-архітектурними та духовними святинями краю – Свято-Успенською Почаївською Лаврою і Марійським духовним центром села Зарваниці.

 Гості залюбки вчили пісні зимового циклу, виготовляли різдвяну атрибутику,брали участь у вертепних дійствах, колядуваннях, спортивно-оздоровчих заходах, вони відвідали природний заповідник «Медобори», відоме урочище «Монастирок» і  храм святого Апостола Петра.

Прoтягoм 3-10 ciчня 2016 рoку нa Тeрнoпiльщинi пeрeбувaлo 100 дiтeй iз Дoнeцькoї oблacтi. Пiд чac пeрeбувaння дiти пoзнaйoмилиcя iз трaдицiями рoдиннoгo cвяткувaння Рiздвa Хриcтoвoгo, пoбувaли нa eкcкурciях у Мaрiйcькoму духoвнoму цeнтрi c.Зaрвaниця Тeрeбoвлянcькoгo рaйoну, Святo-Уcпeнcькiй Пoчaївcькiй лaврi.

Пoїздкa принecлa бaгaтo врaжeнь, пoзитивних eмoцiй тa хoрoший нacтрiй.

 


Повернутися
12.01.2016
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...