ТЕРНОПІЛЬСЬКЕ КАФЕ ПРИГОСТИЛО БІЙЦЯ

Музиканту із гурту “Кораллі” Мишку Адамчаку, який нині є бійцем медичного батальйону “Госпітальєри”, зробили приємний сюрприз у одному із кафетеріїв Тернополя. Чоловік зайшов у заклад “Паста фреска”, що в центрі міста, коли збирався йти, то хотів розрахуватись, але це йому зробити не вдалось. Хлопця пригостили.

 Про це Мишко написав у себе на сторінці.

 - Коли перед виходом попросив рахунок – люб’язна офіціантка сказала, що рахунок оплачує заклад. Дяка закладу – передусім за відношення. Гарний приклад, – зазначив він.

 Хлопець також зазначив, що у нас на вокзалі співробітник силових структур первірив його наплічник.

 - Раз-у-раз перепрошуючи, ніяковіючи при цьому і наголошуючи, що то не його бажання, а службове розпорядження, попросив пройти з ним і перевірити наплечник на предмет заборонених для провезення речей.


Повернутися
22.11.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...