У ТЕРНОПОЛІ ПРЕЗЕНТУВАЛИ “ІЛОВАЙСЬК”

Нещодавно в Тернополі у книгарні «Є» відбулась презентація книги Євгена Положія –  «Іловайськ». Євген Положій – український письменник, журналіст, громадський діяч, редактор кількох часописів. Автор, представивши свою роботу, розповів присутнім про її зміст, ідею та особливості підбору інформації.

Книга «Іловайськ» – художній твір. До неї входять розповіді та новели, які мають мати своє місце в українській літературі. Автор каже, що коли зустрічався з бійцями, та простими людьми, які були причетними до подій на Сході, зрозумів, що у декого із них є надзвичайно цікаві історії. Їх він і вирішив зібрати у книгу «Іловайськ». Тут є історії бійців, які врятувались дивним чином, які рятували цивільне населення, та – яких рятувало це населення. Книга є психологічно важкою, адже не кожен зможе адекватно сприйняти деяку інформацію, що у ній міститься. Однак, це правда життя, правда війни, історії, які важко придумати. Автор додає художніх елементів задля підсилення сприймання тексту, але дотримується усіх деталей, які почерпнув із джерел. Тобто усі історії з даної книги є абсолютною правдою.

Євген Положій називає дану свою роботу «книгою на тему, якої не існує». Адже так, за його словами, влада відноситься до подій, що мали місце під Іловайськом – таких, для неї, не існує. Завданням книги пан Євген вважає висвітлення різниці між українцями та росіянами, між менталітетами цих народів та їхнім життям.

Книга вийшла друком 3 вересня, двома мовама – українською та російською. Українською мовою тираж складає 2000 примірників, та автор каже, що в планах збільшити його.

Презентація книги уже відбулась в Києві. Після Тернополя “Іловайськ” побачить Львів.


Повернутися
10.09.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...