І НАВІТЬ АБЕТКА-ПОВСТАНСЬКА!

 Вже більше року «живе» на Тернопільщині незвичайний маленький воїн із таким же незвичайним ім’ям Алярмик ( від слова «алярм», що використовувалось колись серед бійців Української Повстанської Армії, як заклик до готовності діяти в разі небезпеки). Існує він, правда, не в реальному житті, а на сторінках віршованої книжки з назвою «Повстанська абетка», однак при цьому вже був виявлений і підданий жорстокій критиці з боку ганебно відомого російського телеканалу Life News. В притаманному їм стилі нездорових фантазій журналісти каналу вивалили в ефір щось на кшталт того, що в Західній Україні бандерівці примушують дітей до військової муштри мало не з пелюшок, і навіть дитяча література у них відповідна. Що ж, книжка про життя і пригоди юного вояка Української Повстанської Армії справді розрахована на дошкільнят та школярів початкових класів. А в решті все зовсім не так.

Алярмика, як нового національного супер-героя ( в піку різним там ніндзям, бетменам, аватарам і таким іншим) для маленьких українців створив тернопільський історик, кандидат історичних наук,  громадський діяч Олег Вітвіцький. Автор книжки зізнається, що писав абетку для своїх дітей.

– Ідея створити таку книжку виникла ще кілька років тому, – розповідає, – коли зіткнувся з проблемою знайти якусь дитячу національно-патріотичну літературу для власних донечки й сина. Як історику, мені дуже захотілося виправити таку ситуацію. Відтак разом з художником Любомиром Бейгером і створили «Повстанську абетку» для дошкільнят та молодших школярів.

Втім, славна історія УПА переплітається там і з більш близькими та навіть недавніми українськими подіями, тож серед негативних персонажів є, наприклад, і Ліліпутін. Я ставив собі за мету розповісти про важливі й складні події так, щоб дітям було зрозуміло. Та навіть не сподівався, що мій Алярмик матиме таку популярність. Два перших наклади розійшлися дуже швидко. Кілька десятків книжок, до речі, роздав минулоріч на Майдані, де їм дуже раділи. Минулої осені до мене звернулися з обласного управління освіти з проханням подарувати такі книжки маленьким вихованцям шкіл-інтернатів, і я радий, що знайшов меценатів, які посприяли цьому. Тепер книжка розповсюджується і серед учнів загальноосвітніх тернопільських шкіл, і скрізь їй радіють і діти, і дорослі.

 Нещодавно ж у світ вийшло продовження "Повстанської абетки", яка знайомила дітей із пригодами хлопчика Алярмика.

Головний герой - маленький повстанець Алярмик тепер не лише навчатиме діток партіотичної лексики, а й вирушить у мандри. Так, раніше юний вояк знайомив дітей із антигероями Адольфиком, Ліліпутіним, Медведчуковичем та позитивними Яремою, "Соколом", УПА тощо.

 "Це сталось !!! Сигнальні примірники "Пригод Алярмика та його друзів" в руках автора!!! Книга, фактично, є продовженням "Повстанської абетки", першою пробою пера прозою.

Головні герої - юні повстанці Алярмик, Джмелик, Синичка та бойовий папуга Хунтик. На сторінках "Пригод" вони переможно воюють із солдатами Вермахту і червоними партизанами, мандрують до країни ліліпутінів, братаються з кіборгами із майбутнього.

Слава Богу!!! Дякуємо усім, хто вірив, радив, допомагав і підтримував !!! Ваші примірники чекають на вас.  До зустрічі на Форумі видавців !!!" - повідомляє автор книги письменник і депутат міської ради Олег Вітвіцький у Фейсбуці


Повернутися
10.09.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...