ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №31

З Днем народження України вас, друзі! Не кажу "з Днем Незалежності", бо незалежність ми виборюємо зараз. У 1991 році ми отримали її в кредит з відстрочкою виплати... Україна ще не належить нам, як не є нашою квартира, за яку не виплачено кредит. Але вона буде нашою.

Справжня незалежність не починається з "усього", вона починається з "нуля". Сьогодні. Через кров, піт, мозолі, могили... Не на параді, і не в парламенті. В окопах донецького степу... Саме там — на кордоні України — і пропоную проводити парад до Дня Незалежності в усі наступні роки.  І військова техніка була б саме там, де їй і місце.

  24 роки тому ніхто б не повірив, що у нас буде війна з "братньою" Росією, Крим буде захоплений "братьями", а на Донбасі "братья" убиватимуть наших хлопців...   Сьогодні ми здобули Батьківщину і втратили кращих з її синів. Ми дізналися, чого вартий "братський народ" і заплатили за цю істину неймовірну ціну. Ми продовжуємо жахати навколишній світ користолюбством можновладців і, одночасно, дивуємо Господа Бога героїзмом і терпінням наших людей. І ми обов’язково станемо цивілізованою демократичною країною! Я абсолютно впевнений в цьому. 

Незалежність - дуже дорога штука... Але вона УЖЕ є у нас!

  Для мене День Незалежності є днем вдячності і надії. Вдячності  тим людям,   які відстоюють, впроваджують нове, підтримують, формують, будують, дістають приціли, приносять воду і шкарпетки, переходять з принципів на українську, не падають духом і не дають іншим, ризикують, не мовчать, мовчать, коли слова на шкоду, групуються, тягнуть гуртом, вірять…

Бо з Вами таки є надія, що колись ще свято буде на 100% святом Суверенної держави


Повернутися
25.08.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...