ЯК ПРАВИЛЬНО ЗБЕРІГАТИ ЦИБУЛЮ

Цибуля-ріпка пізніх сортів зберігається до лютого-березня, а іноді і набагато довше. Важливо знати нехитрі правила її зберігання. І це стосується не тільки цибулі, вирощеної на власній ділянці, а й купленої з запасом на зиму.
 ОСЬ ОСНОВНІ ПРАВИЛА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЦИБУЛІ:
1. Добре просушіть цибулю. Можна розкласти на деку і сушити на батареї — щоб температура була приблизно +24 … + 26 ° C. Зазвичай вистачає 10-15 днів, щоб цибуля остаточно висохла. В цей час потрібно не забувати її ворушити і перевертати.
2. Цибулю дуже добре зберігати в косах або вінках (кому як зручніше плести). Тільки дуже важливо перед плетінням переконатися, що листя вже добре просохло — інакше може утворитись гниль. Якщо листя занадто тонке й сухе, переплетіть їх шпагатом або вузькою тасьмою. У такому вигляді цибуля може зберігатися навіть вдома.
3. Якщо вважаєте за краще не підвішувати, а закладати цибулю на зберігання (наприклад, в ящики або кошики), перо краще обрізати, залишивши приблизно 3-4 см від головки. І ще раз перебрати, щоб не закладати на зберігання головки з пошкодженнями.
4. Зберігати цибулю потрібно в сухому, прохолодному приміщення. Ідеальне місце зберігання — горище приватного будинку (при температурі від 0 до +2 градусів). Або навіть комора звичайної міської квартири — як правило, взимку там сухо і тепло.
У більш вологому приміщенні (наприклад, підвалі) потрібно поставити поряд з цибулею сорбенти — золу, тирсу, які будуть вбирати надлишок вологи.
5. Найкраще зберігаються не великі головки, а середнього розміру. Тому в першу чергу їжте пошкоджені і дрібні цибулинки, потім з’їдайте найбільші. А середні (5-6 см) мають шанс дожити навіть до червня, коли виростає зелена цибуля.
  І не забувайте раз на місяць перебирати цибулю, щоб вчасно відбирати ті які починають гнити (або просто висохлі) екземпляри. — Інакше ризикуєте втратити весь урожай.


Повернутися
16.08.2015
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...