АНЕКДОТИ №29

Прийшов чоловiк iз роботи. Вигляд у нього дуже заклопотаний, ось дружина і причепилася до нього:
— Що сталося, адже твої проблеми — це і мої проблеми? Ми ж подружжя і всi печалi та неприємностi повинні вирiшувати разом.
Чоловiк не витримав натиску дружини і говорить:
— Добре, люба! Наша коханка вагітна! А що робити, я не знаю!
* * *
Маленький хлопчик каже мамі:
— Мамо, давай заведемо сестричку.
— Я не проти, це тато має вирiшити.
— А ось тато поїде у відрядження, ми й заведемо.
* * *
Сидять три чоловiки в ресторані й вихваляються, чия дружина слухнянiша.
Один iз них каже:
— Я лише додому приходжу, дружина до мене кидається, несе капцi та рукавички.
— Рукавички?
— Гумові, для миття посуду...
* * *
Двох рибалок уночі покусали комарі. Тоді рибалки вирішили сховатися в наметі. Через деякий час один iз них висунувся назовні й побачив вогники світлячків.
— Боже, вони повертаються, але вже з ліхтариками.
* * *
— Коли чоловiк розвиває найбільшу швидкість: коли біжить за бабою або по пляшку?
— Коли з пляшкою біжить від баби!
* * *
Чим гіршi справи з грошима, тим більша вірогіднiсть непередбачуваних витрат.
* * *
П’яний чоловiк приповзає додому з гулянки. Дружина зустрічає його з мiтлою в руках.
Чоловiк падає перед нею на коліна і голосить:
— Люся, не відлітай! Це було востаннє!
* * *
— Куди поїдемо відпочивати—
— Судячи з грошей, ми не втомилися!
* * *
У нового росіянина запитують:
— У вас усi руки в перснях, три машини, п’ятиповерховий будинок, золотий унітаз, а замість туалетного паперу — газета. Чому?
— Так ностальгiя...
* * *
— Хто таки поставив свій червоний «ламборджині» на вході? Ні зайти, ні вийти!
— І шо ти кричиш, Моня? Це ж твій!
— Знаю, але, може, не всi знають!
* * *
Виїхала дружина у відрядження. Через два дні чоловiк їй пише есемеску: «Де всі ложки, ножі й виделки?»
Дружина у відповідь: «Спи вдома!»
Він нічого не розуміє, але чекає ще два дні й знову пише есемеску: «Де всі ложки, ножі й виделки?»
Дружина у відповідь: «Спи вдома!»
Через тиждень повертається дружина додому, чоловiк її зустрічає i запитує, куди вона поклала всi прибори.
Дружина веде в спальню і стягує з ліжка покривало, а там лежать ножi, ложки й виделки.
Вона:
— Я ж тобi казала — спи вдома!
* * *
Приходить чоловiк додому після зарплати о другiй години ночі. Дружина відчиняє, він падає, а на спині крейдою написано «Грошей немає!»
* * *
Дiдусь онуковi:
— Коли я був хлопчиком, мама могла послати мене в магазин з одним карбованцем, і я повертався з трьома кілограмами картоплі, двома буханцями хліба, трьома літрами молока, півкіло сиру, дюжиною яєць, ковбасою і брикетом морозива!
— А що тепер, дідусю? Карбованець знецінився?
— Та нi... Тепер встановили камери спостереження.


Повернутися
16.08.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...