ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №28

Знаєте нову народну прикмету: якщо у місті активно кипить ремонт, отже… скоро вибори?! Зрештою, те, що перед виборами можна спостерігати небувалу активність зазвичай інертних комунальних служб, які так і норовлять усе довкола «підлатати» і «підрихтувати», уже не просто «прикмета», це — аксіома. Відчайдушна спроба тих, хто останні п’ять років протирав штанами керівні крісла, «забронювати» собі сидіння на них ще на один, наступний термін….
  Запитання, чому капремонти доріг, встановлення нової бруківки і так далі робиться не упродовж усіх років «правління», а в останній рік перед виборами — далеко не риторичне. Бо я не розумію, як в рік кризи і війни «знайшлося» в бюджеті стільки грошей на оновлення міста, а в попередні п’ять років  їх не було? Мотивація влади проста і цинічна: якби раніше зробили ремонти — люди б до виборів ще забули...  Тепер головне, щоб «плоди» ремонту до 25 жовтня не розвалилися...
От якби вибори були щороку, ото була б благодать:  таким чином можна було б значно покращити життя у містах і селах. Скільки вулиць відремонтували б, скільки сіл газифікували, скільки господарських проблем, які з року в рік відкладаються у «довгий ящик»,  повирішували б!  Було б… Могло б… Б…! Не сталося! Ми чудово розуміємо, коли влада, роблячи те, що є її прямим обов’язком, подає нам це як велике «благо».
  Владі  не «відкупитися» самим лише ремонтом. Потрібен капітальний ремонт влади.


Повернутися
16.08.2015
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...