В РОСІЇ ЮНАК УВІМКНУВ У ВІЙСЬККОМАТІ ГІМН УКРАЇНИ

У такий спосіб 17-річний Влад Колесников з Подольська бореться проти путінської пропаганди.
Про Влада Колесникова, 17-річного учня технікуму з Подольська, пише «Радіо Свобода».
«Почалося з того, що я у військкоматі сказав, що не хочу служити і не хочу йти воювати проти своїх братів. Може бути, пафосно звучатиме, але так воно і є», – розповів підліток. Пригоду у військкоматі він описав так: «Медкомісію я пройшов, і ось призовна комісія: там стоять буквою «П» столи, за столами сидять люди, які оцінюють. У мене на телефоні записаний гімн України. Російський гімн мені не подобається, тому що я вважаю його брехливим. Все, що там говориться про свободу і так далі – це просто брехня чистої води. І перед заходом я вирішив включити гімн України, бо російську армію я не підтримую взагалі і служити в ній вважаю ганьбою. Ось так включив гімн України і сказав: «Хлопці, я не піду воювати в російську армію»».
Після свого сміливого вчинку юнак знайшов безліч друзів в інтернеті, проте його прокляв рідний дід, колишній співробітник КДБ; в технікумі, де він навчався, на нього напали з кулаками, а тепер ним зацікавилася поліція.


Повернутися
31.07.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...