ЗАТЕ НА ІНОМАРКАХ ЗЕКОНОМИМО?..

Один із найпотужніших світових автоімпортерів Японія через суд домоглася скасування спеціального збору на імпортовані машини.
Спецмито запровадили в березні 2013-го терміном на три роки, офіційно - щоби підтримати національного автовиробника. Утім, через економічну кризу і валютний стрибок авторинок в Україні завмер, продажі нових машин упали на 73%. Але, навіть якщо спецмито скасують, українські автовласники суттєвого здешевлення не помітять. Імпортні автомобілі будуть і далі обкладатись іншими шаленими податками.
«Ввізним митом 10% плюс додатково справляється акцизний збір - це стандартний, і ПДВ 20%, і також у нас зараз діє додатковий імпортний збір у розмірі 5 відсотків», - каже Наталія Микольська, заступник міністра економічного розвитку і торгівлі.
Те, що українці купують такі самі іномарки на 60, а то й більше відсотків дорожче, ніж вони коштують, дивує і американців, і європейців. Ціни в італійських автосалонах, наприклад, незаперечно вразять українців. Приміром, одна з найпопулярніших марок «Mazda 2» коштує в них менше 14 тисяч євро, в Україні машину очікують узимку з орієнтовною вартістю далеко за 20 тисяч євро.
 Автомобілі середнього класу віком до 5 років коштують в Америці в середньому 10-12 тисяч доларів. Преміум-сегменту - теж майже вдвічі дешевше, ніж в Україні. Для українців такі ціни поки що - лише плід уяви.
З іншого боку, перший крок до скасування хоча б спецмита влада під тиском іноземців, схоже, вимушена буде зробити. Нагадаємо, спецмита були введені на імпорт популярних серед українців автомобілів з бензиновими двигунами об’ємом циліндрів 1-1,5 тис. кубічних сантиметрів, а також з об’ємом 1,5-2,2 тис. кубічних сантиметрів. За ввезення таких автомобілів імпортерам доводилося платити спеціальне мито в розмірі 6,46% і 12,95% відповідно.


Повернутися
31.07.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...