Небо і я - то майже сім’я

Небо – його життя. За 22 роки тернопільський екстремал Назар Гарматюк здійснив 507 стрибків із парашутом і щоразу повертається на аеродром без вагань – за черговою порцією позитивних емоцій.

Нещодавно в аеропорту, що поблизу Рівного, хлопець виконав неймовірний трюк. Він на висоті 1,5 тисячі метрів виліз на крило планера і зістрибнув звідти з парашутом. Сміливцю дошкуляв вітер, адже планер продовжував рухатися з чималою швидкістю. Але і це не завадило екстремалу стрибнути. Схожого задуму, пише «Наш день», ніхто у Західній Україні не втілював.  

Свій політ Назар зняв на мініатюрну камеру. Захоплююче дух відео з трюком швидко розповсюдилося в мережі. Клаптики землі, зарослі травою, з висоти видаються іграшковими. Хлопець обережно, без будь-якої страховки, вилізає з кабіни на крило літального апарату. Ще мить – і Назар, відштовхнувшись від “борту”, летить у безодню. А наблизившись до землі, розкриває парашут.

За майже сім років, відколи тернополянин займається стрибками, такий виконав вперше. Хлопець розповідає, що стрибки з планера – вже доволі рідкісне явище, бо зазвичай для цього використовують літак чи вертоліт.

– Цей трюк ми з другом Олексієм Шарадкіним, який був пілотом апарату, готували досить довго, – каже Назар. – Спеціально облаштовували планер, зняли з нього кабіну, щоб можна було вилізти без перешкод. І от коли злетіли на висоту, пілот дав команду, що можна покидати апарат. Це все робилося на швидкості 140 кілометрів за годину. Тому втриматися на крилі було трохи важко – здував вітер.

Попри свій юний вік, Назар є інструктором з парашутної підготовки. Найбільша висота, з якої доводилося стрибати, становила п’ять кілометрів, цей стрибок був у Києві. Думку про те, щоб влаштувати трюк на крилі літального апарату, виникла у хлопця давно. Каже, це своєрідна акція, щоб привернути увагу до парашутного спорту.

– У нас в Тернополі є лише кілька парашутистів, які постійно займаються цим спортом, – зауважує хлопець. – Хочеться це якось популяризувати, адже відчуття при польоті справді неймовірні. Люди, які хоча б раз спробували це, захочуть ще раз пережити такі ж відчуття. У США є парашутист, який під час війни в Афганістані втратив обидві руки й ноги. Для нього пошили спеціальну підвісну систему – і він продовжує стрибати.

Назару любов до висоти й польотів передав дідусь, який був пілотом. Тож інколи замість того, щоб вести внука в дитсадок, брав його з собою на аеродром.  

Стрибки з парашутом, каже хлопець, доступні всім, навіть дітям. Головне – не легковажити правилами безпеки і навчанням. Найменший “клієнт”, якого йому доводилося тренувати, – хлопчик восьми років. Стрибок з парашутом юному екстремалу подарували батьки.

А от ті, хто хоче професійно займатися таким спортом, повинні мати і відповідне спорядження: костюм, парашут, ранець, шолом. Коштує це недешево – за приблизними підрахунками, доведеться віддати за все приблизно 10 тисяч доларів. Але, зауважує Назар, відчуття польоту, коли є тільки ти і небо, неможливо забути.  

 
 

Повернутися
25.06.2015
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...