Дружба-дружбою, а гроші крав…

36-річний тернополянин виніс з квартири знайомого майна на 18 тисяч гривень. Крадене продав, а гроші витратив на власні потреби, пише “Досьє10».

Із заявою про крадіжку до співробітників Тернопільського міськвідділу міліції звернулася 39-річна жителька обласного центру. Жінка розповіла, що невідомий з її квартири викрав телевізор, ноутбук та інші особисті речі. Збитки потерпіла оцінила у 18 тисяч гривень.

Оперативники опитали всіх членів сім’ї потерпілої і з’ясували, що господар декілька днів тому загубив ключі від вхідних дверей квартири. Проте цю втрату з квартирною крадіжкою чоловік не пов’язував.

Міліціонерам оперативно-розшуковими заходами вдалося встановили особу причетну до скоєння протиправного. З’ясувалося, що це знайомий потерпілих. Підозрюваному 36 років, раніше судимий за майнові та наркозлочини.

Правоохоронці встановили, що зловмисник напередодні зустрічався з потерпілим і непомітно заволодів ключами знайомого. Скористався ними невдовзі, скоївши крадіжку з чужого помешкання. Міліціонери також довели причетність 36-річного тернополянина до ще однієї крадіжки з продуктової гуртовні.
Повернутися
04.06.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...