Звернення Андрія Закревського №19
Чи українським є Схід України? Питання аж ніяк не риторичне. Щоб зрозуміти, звідки «ноги ростуть» у сучасного сепаратизму, не потрібно поголовно інтерв’ювати адептів «рускава міра». Історія знає усе. В засекречених ще донедавна архівах уже є відповідь. Тільки тепер побачили світ партійні документи про штучні переселення росіян на Схід України після Голодомору 1932–33 років. Голодомор, «розкуркулення», депортації, розстріли інтелігенції… План був простий і цинічний: виморити частину українського населення і на її місце заселити людей, з національною ідеєю яких не треба буде боротися. Для переселенців з Росії (а таких, за архівними даними, було щонайменше 23 тисяч сімей ) ті, хто вижили, мали побілити хати, вичистити подвір’я, прибрати трупи. По приїзді вони отримували зерно – те саме, яке вилучали в українців під час Голодомору. У 1939 році Всесоюзний перепис зафіксує зміну етнічного населення території України, а набагато пізніше дослідники Голодоморів чутимуть, що «ніякого голоду не було» вже від «місцевих» на Сході. Ті, хто зайняв місце закатованих, замордованих голодом, розстріляних, не відчувають Україну Батьківщиною. І навіть землею, по якій вони ходять. Ліси для них — сировина, земля — власність, водоймища — ресурси, жінки — товар, усе інше — рухоме та нерухоме майно. Як трутовики — гриби-паразити, що живляться та живуть завдяки деревам. Чи думають вони про те, як там дерево? Навряд чи. Наша земля, як і ці дерева, зазнала багато руйнацій та бід. Там, де були «тріщини», їх заповнили трутовики.
Тому наша війна — дерти трутовики, не дивлячись на кровотечу!
← Повернутися
