Викрав швидку, бо… боліла нога!

Про крадіжку автомобіля швидкої допомоги повідомила у міськвідділ міліції мешканка Тернополя. Вона заявила, що транспортом заволодів її син, 1986 року народження. За словами заступника начальника міського слідчого відділу Михайла Вербовського, 13 травня близько 22.30 жінка викликала швидку, оскільки у неї виник конфлікт з сином і вона хотіла, щоб його госпіталізували у психоневрологічну лікарню.

Карета швидкої приїхала за вказаною адресою і припаркувалася біля під’їзду. В цей момент з будинку вибіг чоловік, тримаючи в обох руках щось схоже на ніжки від столу. Він був незадоволений тим, що його хочуть забрати, почав погрожувати лікарям та шоферу і відігнав усіх від автомобіля.

Тікаючи, водій швидкої залишив ключі в замку запалювання. Цим скористався дебошир – сів в службовий транспорт, ввімкнув аварійну сигналізацію та поїхав. Крадія переслідувало два автомобіля державтоінспекції.

Утікач не реагував на сирени та заклики зупинитися. Не спинило зловмисника і пробите праве переднє колесо. Піймали чоловіка в районі вулиці Бродівська, в напрямку села Біла.  Нині горе-крадій дає покази та проходитиме медобстеження в психоневрологічній лікарні. Сам він каже, що вирішив скористатися автомобілем швидкої, бо потрібно було дещо забрати: «Думаю, переїду, бо нога болить, по справах, та й віддам.. .»   Триває слідство.
Повернутися
21.05.2015
Категорія: Кримінал
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...