Майстрині з Борщова вишили сорочку для політв’язня Володимира Балуха

 “Мене до сліз зворушила та турбота, якою ви мене оточуєте, і ви особисто, і

латиські побратими, і вся Україна! У мене вже кілька днів є фото тієї самої

вишиванки з Борщівщини, автентичний візерунок якої скопійовано з сорочки

1930-х років, що належала активісту, патріоту Степану Фещуку і яку ви

передали моїй мамі… Тепер вже й не знаю, чи вистачить мені життя на те,

щоб віддати Україні і її святій землі за щастя бути причетним до цього

космосу, який я ідентифікую як “українство”… Дякую безмежно всім

причетним до створення цього Дива!» Ці зворушливі та емоційні рядки,

адресовані, зокрема, і нашим землячкам — борщівським майстриням-вишивальницям, нещодавно написав Володимир Балух, кримчанин, патріот

України та в’язень Кремля, якого за надуманими звинуваченнями (а насправді

– за вивішування прапора України на своєму будинку і участь в

проукраїнських акціях) окупанти уже кілька років незаконно утримують за

ґратами.

Нещодавно, наприкінці червня, майстрині з Борщова — Тетяна Дяківнич та

Уляна Яремій за сприяння гільдії народних умільців «Перлина» вишили для

Володимира Балуха сорочку і передали його родичам. Сам кремлівський

в’язень, якому наразі не дозволяють побачитися з рідними, на жаль, поки що

обновки не приміряв, проте побачивши фото сорочки, відразу ж написав

листа, в якому подякував нашим майстриням.

«…Коли я, тільки повернувшись у табір з лікарні, прочитав листа про те, що

Леся Воронюк, Олена із Запоріжжя та Тетяна з Борщова уже взялися вишивати

мені сорочки, то був настільки зворушений прочитаним, що не зміг стримати

емоцій…» — пише у листі Володимир Балух.

 — Ідея вишити сорочку для Володимира Балуха виникла у мене після

спілкування з нашою колегою, громадською активісткою із Латвії Тетяною

Лаздою, — розповідає борщівська майстриня, голова ГО «Гільдія народних

умільців «Перлина» Тетяна Дяківнич. — Коли ми майже два роки тому

створювали вишивану карту України, до роботи над якою долучилися всі

області, через соціальні мережі здружилися з Товариством підтримки України

в Латвії, головою якого є Тетяна Лазда. На її запрошення ми навіть Ригу з

нашою вишиваною картою відвідували… Тетяна Лазда листується із

Володимиром Балухом і він розповів, що у російській в’язниці у нього вкрали

дві вишиванки, які він мав і якими дуже дорожив, адже вони були для нього

оберегом, символом вірності Україні. Ми відразу ж вирішили, що вишиємо

сорочку-оберіг для нашого патріота… Виявилося, що не ми одні взялися за

голку й полотно: чернівчанка, «авторка» Дня вишиванки Леся Воронюк

пообіцяла підготувати для Володимира чорну вишиванку.

А ми вирішили вишити для нього борщівську із старовинним орнаментом,

зашивши в хрестики молитву за щасливу долю Володимира і його родини.

Спільними зусиллями (я та Уляна Яремій, яка працює в Борщівському

краєзнавчому музеї і є членом нашої організації, вишивали, а наші колеги із

гільдії народних умільців допомогли із придбанням необхідних матеріалів) з

роботою впоралися дуже швидко — за два тижні сорочка уже була готова.

Візерунок для вишиванки було взято із борщівської давньої сорочки 1930-х

років з колекції музею. Вона належала активісту, щирому патріоту,

уродженцю краю Степану Фещуку. Окрім того, ми додали до узору тризуб — як символ його нескореної боротьби… Кожен хрестик мережили з молитвою і

думкою про швидке звільнення Володимира. А уже коли вишиванка була

готова, її освятили троє священнослужителів.

26 червня я разом із координатором нашої громадської організації Юрієм

Дудником особисто їздила до Києва, аби передати вишиванку волонтерам, а

вже вони переслали її родині Володимира Балуха. Коли дізналася про лист, в

якому Володимир говорить так багато добрих слів на нашу адресу, то теж

була неабияк зворушена. Я щодня молюся за здоров’я Володимира, стежу за

новинами про нього — він став для нас ніби рідним, вишита сорочка немов

«пов’язала» нас… Хочеться, аби ми не забували про таких, як він —

 ув’язнених, але нескорених, незламних. З нетерпінням чекатимемо на його

повернення додому, аби він міг гордо одягти свою вишиванку!

 

Довідка

Володимир Балух — український громадський активіст, один із найвідоміших

«бранців сумління», фермер, який після анексії Криму Росією відмовився від

російського громадянства. Взимку 2013 року кримчанин вивісив прапор

України на своєму будинку і не знімав його, коли півострів анексувала РФ, як і

індивідуальну табличку на своєму обійсті «Вулиця Героїв Небесної Сотні».

Наприкінці 2016 року Володимира Балуха затримали співробітники ФСБ Росії.

Вони стверджували, що нібито знайшли на горищі будинку Балуха патрони і

тротилові шашки. Підконтрольний Росії суд у Криму засудив його до 5 років

позбавлення волі — за двома кримінальними справами: за зберігання

боєприпасів та інцидент, який назвали «побиттям начальника

Роздольненського ізолятора тимчасового утримання».


Повернутися
31.07.2019
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...