Анекдоти

— Нещодавно дізнався, що стародавні греки тамували спрагу не водою, а розбавленим вином. Вирішив спробувати.

— І як?

— Греки мали рацію. Водою так не нап’єшся.

**

Назбирав грибiв, зараз смажитиму. Що за гриби — не знаю. Про всяк випадок помився, пiдстриг нігті й одягнувся в усе чисте.

**

У ресторані. Господар шеф-кухаря:

— Так, а де ваші вчорашні котлети? Відвідувачі на них сильно скаржилися.

— Я з них уже зробив сьогоднішні.

 

* * *

 

Хлопчик не хоче їхати в гості до дядька. Батько йому пояснює, що таке чеснота:

— Розумієш, синку, дядько вже старий, він не завжди з нами буде, а ось його будиночок на озері комусь залишиться.

 

* * *

 

— Тату, а що таке фінансовий геній?

— Це, синку, та людина, яка заробляє більше, ніж може витратити його дружина.

 

* * *

 

Змагання з плавання. До тренера підходить стара бабця, просить допустити, той здивувався, але виділяє їй доріжку. Бабця б’є світовий рекорд.

Тренер:

— Як?

— Так я в молодостi працювала у Венеції дівчинкою за викликом.

**

Теплохід проходить повз невеликий острiв в океані. На березі бородатий чоловік щось кричить, відчайдушно розмахуючи руками.

— Хто це? — запитує пасажир капітана.

— Гадки не маю. Щороку, коли ми тут проходимо, він так само божеволіє.

 

* * *

 

У магазині:

— Хлопчику, а ти впевнений, що тобі сказали купити саме 4 кiлограми цукерок і 300 грамiв картоплі?

 

* * *

 

У флот потрібно брати тільки тих, хто не вміє плавати: вони краще захищають свій корабель!

 

* * *

 

— Моя дружина хоче схуднути і тепер регулярно їздить верхи.

— І який результат за місяць?

— Кінь схуд на 10 кілограмiв.

 

* * *

 

У посудній лавці:

— Мамо, а навіщо продавець стукає олівцем по чашках і чарках?

— Це він перевіряє їхню якість, чи немає тріщин.

— Тепер я розумiю, навіщо вчителька менi вчора по голові указкою стукала.

**

Романтики складають казки, а циніки — анекдоти.

— А найзапекліші циніки?

— Законопроекти

**

Щоб вiдучити росiйських туристiв красти при виселеннi з турецьких готелiв рушники, на них стали набивати написи «Слава Українi!».


Повернутися
21.09.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...