Хеві-металом по Файному: у Тернополі буде пам’ятник фанатам АС/DC!

У Тернополі з’явиться пам’ятник фанатам легендарного рок-гурту АС/DC! Наприкінці липня біля міського стадіону заклали капсулу, яка символізує початок робіт над спорудженням пам’ятника та містить відгуки та підписи усіх гостей цьогорічного злету фанів гурту. Участь у закладанні капсули узяли понад півсотні фанів АС/DC з майже десятка країн світу.

Як написав у мережі Facebook директор Туристично-інформаційного центру у Тернополі Тарас Ковальчук: “…Закладено капсулу, яка символізує початок робіт над спорудженням у Тернопіль пам’ятника фанатам AC/DC! Так, ще багато буде погоджень, але це великий старт!”

Нагадаємо, торік Тернопіль став першим містом в Україні, де організовували фан-зустріч  шанувальників AC/DC (подібні фан-зустрічі проводять лише в Німеччині та Шотландії). Проте перший млинець вдався не глевким: до Файного міста приїхали хеві-метал фани з різних куточків світу: Англії, Шотландії, Швеції та Литви, і, звісно ж, з усіх куточків України! Цьогоріч наслідком другої фан-зустрічі, що відбувалася у Тернополі 27-28 липня на території бару «Коза», стала ідея поставити пам’ятник фанатам гурту. Аналогів йому і світі поки що немає. Один із засновників фан-клубу AC/DC в Україні, організатор фан-зустрічі “Ternopil or Bust-2018” Андрій Стеліга зазначив, що отримав документ від Тернопільської міської ради, що матеріали щодо пам’ятника будуть представлені на розгляд найближчої архітектурно-містобудівної ради при управлінні містобудування, архітектури та кадастру. «Тернопільська міська рада підтримує наміри вашої громадської організації з активізації культурно-мистецького життя міста та організацію креативних, оригінальних подій», – йдеться у листі виконавчого комітету.

Коли саме розпочнуть спорудження пам’ятника, наразі ще невідомо. Ініціатори проекту розповідають, що на його відкриття можуть навіть приїхати учасники легендарного гурту.

 


Повернутися
21.09.2018
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...