Збір зернових: аграрії підбили перші підсумки

  Аграрії намолотили понад 1,5 мільйони тон озимої пшениці на кінець червня  

Весна обіцяла аграріям України вдалий сезон. Уперше за декілька років взимку випало вдосталь снігу, тому вологи виявилося більш ніж достатньо для початку вегетації.

Проте весна і початок літа не порадували фермерів півдня, центру та сходу країни дощами, пише «Україна молода». У деяких регіонах весняну вологу швидко «випила» спека.

За словами керівника агрометеорологічного відділу Гідрометцентру Тетяни Адаменко, 25 відсотків територій України підпало під посуху. Найбільше вона зачепила Запорізьку, Херсонську та Харківську області. Дощі були дуже нерівномірні. Тому обсяги врожаю озимої пшениці можуть виявитися на 8-10 відсотків нижчими, ніж у минулому році, — на рівні 23-23,5 мільйона тонн.

Проте збирання ранніх зернових та зернобобових культур продовжується.

На кінець минулого тижня у Вінницькій, Миколаївській, Одеській, Херсонській, Запорізькій, Дніпропетровській, Кіровоградській, Вінницькій, Закарпатській, Полтавській, Донецькій, Хмельницькій та Черкаській областях намолотили майже три мільйони тонн зерна нового врожаю. Зібрано його з 884,3 тисячі гектарів при середній врожайності 30,6 центнера з гектара.

Зокрема, було зібрано: озимої пшениці — 1 мільйон 156 тисяч тонн при врожайності 30,6 ц/га; озимого ячменю — 1 мільйон 477,5 тисяч тонн при врожайності 32,0 ц/га; ярої пшениці — 0,8 тисячі тонн при врожайності 20,8 ц/га; ярого ячменю — 21 тисячу тонн при врожайності 21,2 ц/га; гороху — 52,4 тисячі тонн при врожайності 14,9 ц/га.

У Вінницькій, Запорізькій, Одеській, Херсонській, Миколаївській, Дніпропетровській, Кіровоградській, Донецькій, Вінницькій, Полтавській, Хмельницькій та Черкаській областях триває також збирання озимого ріпаку. Його обмолочено на площі 126,4 тисячі гектарів при врожайності 18,7 ц/га. Намолотили його 236,2 тисячі тонн.


Повернутися
19.07.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...