Анекдоти

Чудова погода зараз! Не пітнієш, шкiра не згорить. Єдиний мінус — босоніжки на теплу шкарпетку не лізуть.

**

Син запитує:

— Мамо, у тата є батьки?

— Звичайно, є. Бабуся Валя і дідусь Вітя.

І тут генiальне запитання:

— А навiщо вони нам його віддали?

 * * *

 — Вово, а ти який добрий вчинок сьогодні зробив?

— Я прогулював свого пітбуля і побачив, як дядько біжить за «маршруткою». Тодi я спустив Рекса з повідка, і дядько наздо­гнав «маршрутку».

 * * *

 Нещодавно перебирала речi й знайшла характеристику чоловіка з дитячого садка: «Добре їсть, спить, гуляє». Минуло 30 років — нічого не змінилося.

 * * *

 У селі побудували вежу стільникового зв’язку. Через місяць населення подало скаргу, що, мовляв, головні болі, погіршення самопочуття тощо.

Відповідь директора була простою:

— Це все дурницi. Ви тільки подумайте, що буде, коли ми її ввiмкнемо.

**

Стара панi, обходячи священнослужителя, виходить iз церкви, пiдбадьорюючи себе словами:

— Тепер я можу бігти.

— Невже до цієї служби ви були паралізовані і вам так вона допомогла? — зацiкавився пiп.

— Та ні, просто ви так довго читали свої молитви, що я можу не встигнути на свій автобус.

 * * *

 — Іване, що ти робиш?

— Готую їжу.

— А що готуєш?

— Коли почав, начебто був суп.

 * * *

 Маленький хлопчик присутнiй на суді, де його батьки розлучаються. Суддя запитує:

— Скажи, з ким хочеш жити — з татом чи мамою?

— Залежить від того, кому дiстанеться комп’ютер.

**

У ресторані одного відвідувача обслуговує дуже гарненька офіціантка. Пообідавши, він просить принести рахунок, платить і каже:

— Але ж існують такі три слова, які вам було б дуже приємно почути, чи не так?

— Правда!

— А хочете, я вгадаю, що це за слова?

— Ну спробуйте!

— Я вас кохаю!

— Ні, «Здачі не треба».

 * * *

 Зустрiчаються два підприємці.

— Як справи, як бізнес?

— Що тобi сказати? Не так добре, як мені хочеться, але й не так уже й погано, як хотілося б тобі.

 * * *

 — Любий, я купила кілограм м’яса. Тобi пельменi за яким рецептом приготувати: за маминим, як у нашiй кулінарії чи як у магазині?

— А в чому різниця?

— Якщо готувати за маминим рецептом — вийде півтора кілограма пельменів, за рецептом кулінарії — 20 кілограмів, а якщо як у магазинi, то цього кусня м’яса на все життя вистачить.


Повернутися
27.05.2018
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...