ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

Є певний тип захворювань, які називають автоімунними:  коли імунітет організму мобілізується не супроти сторонньої сполуки (вірусів, мікроорганізмів тощо), а проти здорових клітин чи тканин власного організму. Вам ніколи не здавалося, що чимала частина українців теж так само «хворіє», атакуючи всі здорові починання у власній країні? «Автоімунні» українці зневажливо зітхали «і до чого ви там домайданитеся» в той час, коли інші міняли країну, подекуди віддаючи за це життя. Вони «втомилися від війни», натомість запопадливо переходять на російську мову з туристами із Сиктивкара,  лають Бандеру і намагаються переконати нас у тому, що помирати від голоду в Голодоморі більш інтелігентно і благородно, ніж давати збройну відсіч гнобителям під час  Гайдамаччини чи в національно-визвольної боротьби ОУН та УПА...

«Автоімунні» українці гноблять починання  Уляни Супрун, уїдливо коментуючи, що, мовляв, «як мазали перекисом, так і мазатимемо, бо це вам не міфи розвінчувати...»  Проте ці міфи, на які не втомлюється відкривати нам очі пані Уляна,  коштують бюджету мільйони.

 Головний наш ворог – у нас самих. Ми самі себе з’їдаємо. Проте пропаганда і зовнішніх, і внутрішніх ворогів лише тоді дієва, коли ти боїшся правди, коли ти сам погоджуєшся на брехню. На щастя, все більшає «здорових клітин». Людей, котрі  не бояться назвати мародера мародером, запроданця запроданцем, ворога ворогом... Тих, хто і говорить, і чинить правду в очі. Хто робить все можливе, щоб врятувати країну від  усіх перелічених вище.


Повернутися
25.05.2018
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...