«Солодка» дилема: їсти чи ні?

Спробуйте знайти дитину, байдужу до цукерок. Не реально? Більшість дієтологів сходяться на думці, що батьки самі «підсаджують» дитину на солодке. Не зупиняє навіть те, що надмірне споживання дитиною цукру викликає алергію, призводить до цукрового діабету, карієсу, хвороб шлунково–кишкового тракту.

Багато дорослих звикли висловлювати свою любов до дитини кількістю подарованих солодощів. Маму, яка відмовляється купити своєму малюку (попри всі його істерики) «чупа–чупса» чи шоколадку, можуть навіть назвати жорстокою.

Психологи кажуть: коріння проблеми в тому, що батьки часто намагаються підкупити дитину за допомогою солодощів. Мов­ляв, перестанеш плакати, будеш чемним, вивчиш віршик — матимеш цукерки.

Але чим більше малюк вживає цукерок, тим більше притуплюється його смак до солодкого, і він уже не може задовольнитися меншою «дозою». Так і виникає «солодке» замкнене коло, яке розірвати дуже важко.

На думку дієтологів, правильно роблять ті батьки, які до трьох років узагалі не дають дитині цукерок, а пізніше обмежують їх вживання. Це і є прояв справжньої любові та батьківської турботи, переконані лікарі.


Повернутися
14.05.2018
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...