Цитрусовий сад… на підвіконні!

Посадити дерево – чоловіча справа. Виростити і доглядати – справа справжнього господаря. А коли це екзотичне дерево – то треба мати вмілі руки, аби отримати свого часу плоди. Полковник Олександр Скумбрій каже, то не просто вирощування рослин на підвіконні – це особливе захоплення в його житті.

– Чому обрали для свого дому саме цитрусові?

– Почалось років з сім тому. Мені подарували лимон сорту Пандероза. Він був у горщечку з великим листям і довгим стовбуром. Я прочитав в інтернеті про догляд за цими рослинами і спочатку не повірив, що вдома на підвіконні можна отримати врожай. Але навесні він зацвів і до літа з’явилися перші бутони, які перетворилися через 9 місяців на справжні перші плоди. На смак вони були не такі, як магазині, а трішки солодші. Їли всією сім’єю. Потім я почав експериментувати з розмноженням. Саме живцюванням. І лимони, і мандарини різних сортів. Кожен ранок я роблю обхід свого “городу”, дивлюсь чи не пересохла земля в горщику і чи нові гілочки не вилізають.

– Чи вибагливі вони в догляді?

– Багато рослин пропадало тому, що за цитрусовими потрібен надзвичайно трудомісткий і часозатратний догляд. Але в мене вже упродовж тривалого часу ростуть вдома ці рослини. Пригріло сонце і я виніс їх на балкон де вони будуть до осені. Каламондін теж дозріває на кухні.

– Як реагують на екзотичні “вазони” гості?

– Коли гості приходять до дому, перш за все, перевіряють чи то не пластмасові жовті кульки прив’язані до рослини. Не вірять, поки не зриваю і не розрізаю до чаю або…коньяку!

Фото рослин просто вражають. Навіть не віриться, що таку екзоту можна виростити у нашому кліматичному поясі. Але, як то кажуть, головне – бажання і терпіння. І я переконалася на прикладі цитрусового саду, який виростив на підвіконні Олександр Скумбрій.

Спілкувалася Наталія Червак

https://galas.te.ua


Повернутися
14.05.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...