Зв’язкову УПА зі Збаража нагородили орденом

Президент України Петро Порошенко відзначив орденом княгині Ольги ІІІ ступеня учасницю національно-визвольного руху, зв’язкову УПА Ганну Лінько із міста Збараж. Вручив державну нагороду пані Ганні голова Тернопільської ОДА Степан Барна.

Пані Ганна справедливо заслужила почесну відзнаку від Держави, адже за те, що боролася за вільну й незалежну Україну, її у далекому 1947 році відправили до Магадану. Проте справжнього борця не зламати, й навіть тепер у свої 94 роки вона продовжує жити та творити для України, а на її прикладі виховуються майбутні покоління.

Саме тому, Степан Барна побажав пані Ганні й надалі міцного здоров’я, сили та натхнення на кожен день, щоб життєва енергія лише примножувалася, а мудрі поради до уваги брала українська молодь.

Ганна Лінько, нагадаємо, народилася 2 березня 1924 року в селі Терпилівка Підволочиського району. Початкову школу закінчила в рідному селі. З 4 до 7 класу навчалася у Новому Селі. Сьогодні ж пані Ганна – жителька Збаража.

«У 1942 році я вступила до Збаразької дворічної торговельної школи. Тоді ж прийшли німці, – пригадує жінка. – Якось ми, студенти, познайомилися з жінкою похилого віку, яка закликала нас до боротьби за Незалежність України. І ми, всі як один, з великою вірою і натхненням прийняли цей гарячий виклик. Уся молодь вступала в ОУН. Щоб нас не переслідували, під час навчання в торговельній школі в Збаражі, ми вечорами збиралися групками, читали історію України, приймали присягу «Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї». Коли ж у 1944 році прийшли рускі, то наша торговельна школа розпалася: одні йшли на фронт, другі – в УПА, треті втікали за кордон, у мене ж любов до України була з дитинства, тому я стала зв’язковою УПА під псевдо «Лілея», «Конвалія». Тяжко було. Бої були. Не раз доводилося ховати тіла хлопців. А одного разу хтось дав наводку на церкву в селі, де переховувалися наші бійці. Церкву обступили. Вимагали здатися. Але ніхто не здався. Двох хлопців застрілили, а чотирьох спалили в церкві… Я ж була зв’язковою до 1947 року».

Під час тих подій пані Ганна потрапила до в’язниці на Лонського, де зазнала катувань. Згодом її відправили у Магадан.

У Магадані пані Ганна познайомилася зі своїм чоловіком Трохимом Лінько – побратим «Граб» з відділу УПА – Північ Клима Савури, який був засуджений 1947-го. У 1955 році вони повернулися додому, після чого одружилися.

Пані Ганна зі своїм чоловіком Трохимом прожила довге життя разом. У 1991 році вони вступили до новоутвореної ОУН – УПА. Часто зустрічалися з друзями, як в молоді роки: співали, веселилися, плакали…

«Мій Трохим помер у 2004 році. З тих пір живу сама. Спілкуюся зі своїми друзями, хоч їх вже залишилося мало. Горда з того, що нікого не видала, не піддалася людським слабкостям. Бажаю, щоб кожен українець виконав свій обов’язок перед рідною Україною. Прошу Господа, щоб він дозволив мені дочекати справді незалежної від ворогів України, за котру я так багато пережила, за котру мій чоловік боровся, за котру повмирали багато моїх друзів, за котру знову гинуть мої рідні українці…»

http://www.polis.te.ua


Повернутися
03.05.2018
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...