Податки, які нас грабують

Уже з перших днів нового 2015 року нам iз вами і справді довелося тугіше затягти свої паски: влада вирішила суттєво глибше залізти до наших кишень! Численні заяви Прем’єр-міністра, що всім нам буде дуже важко і дуже погано, нарешті отримують реальні обриси. Українцям запроваджують драконівські податки на нерухомість. Значно подорожчають імпорт, українські книги, медицина, освіта і навіть електроенергія.

Податки для фізичних осіб. Якщо ваш місячний дохід не перевищує десять мінімальних зарплат — 12 180 гривень, — то ви і далі платитиме 15% податку. Якщо більше, то 20% (нині є 17%). Оподаткують пенсіонерів. Нині, як відомо, 15% платять ті, чиї пенсії перевищують 10 тисяч гривень. Тепер цю суму платитимуть, якщо пенсія більша за три мінімальні зарплати (3654 гривні).

Податок на нерухомість. Раніше його платили тільки власники елітного житла, квартир площею від 120 квадратних метрів і приватних будинків від 250 метрів. Відтепер норми суттєво знизили. Податок сплачуватимуть власники квартир від 60 квадратних метрів і будинків — від 120. Платити треба один раз на рік.

Податок на пасивні доходи. Якщо ви маєте депозитний банківський рахунок і ваш банк уник банкрутства, — це ще не привід тішитися! Держава збільшує оподаткування депозитів, інвестиційного доходу, роялті з 15 до 20%.

Податок на автотранспорт. Кожен, хто має «тачку» з дизельним двигуном більше 2,5 тис. куб. сантиметрів або бензиновим понад 3 тис. куб. сантиметрів, платитиме фіксований податок 25 тис. гривень щороку.

Податок на війну. Запровадження 1,5% воєнного збору від суми зарплати буде продовжено і в 2015 році. При цьому база буде розширена.

Податок на спадок. Якщо щедрий родич першого ступеня спорідненості згадав вас у своєму заповіті і вам ні сіло ні впало перепаде сума, що перевищує мільйон гривень, то Кабінет Міністрів вирахує з неї 5%.


Повернутися
05.02.2015
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...