Українських бджіл відправлять до Канади рятувати місцеву популяцію

Наші пасічники зголосилися допомогти канадським бджолярам впоратися з нагальною проблемою, яка постала як перед фермами, що розводять медоносних комах, так і в цілому перед канадською флорою і фауною.

 Для цього карпатські рої повезуть у прямому розумінні рятувати канадських крилатих родичів, які опинилися на межі зникнення. Про це днями заявив посол Канади в Україні Роман Ващук.

 Як повідомив посол, знання та уміння українських пасічників з «Всеукраїнського братства бджолярів України» та власне бджоли з їхніх пасік допоможуть канадським колегам відповісти на виклики, які постали перед канадською популяцією цих корисних комах.

 Партнером українських бджо­лярів стане канадський проект Niagara Beeway, який ставить за мету відновлення та збереження оригиніального довкілля у Канаді.

 «Джордж Скотт з Niagara Beeway та Тетяна Васильківська повідомили про спільні зусилля допомогти популяції бджіл у Канаді своїми знаннями та карпатськими бджо­лами», — звітував Ващук. Численні дослідники повідомляють про скорочення популяції бджіл у Північній Америці загалом, тому ця місія набуває широкого міжнародного значення.

 Тим часом українські бджолярі вже перевершили по експорту меду Індію та Мексику. Справа за малим — випередити пару лідерів, Китай та Аргентину.

 Як відомо, попереднього року Україна продала на світовий ринок майже 57 тисяч тонн меду, подвоївши обсяги експорту всього за рік, збільшивши його у 8,7 раза впродовж останнього десятиліття.

 Знакову роль у переорієнтації експортерів на бджолиний продукт зіграло й підписання Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС.

 Утім, за словами Дарини Гриценко, експерта аграрних ринків Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ), ту невелику квоту на безмитну поставку меду, яку отримала Україна, експортери вибирають уже на другий-третій день року.

 Але активізація продавців одразу ж позитивно позначилася на доходах пасічників, які виробляють мед.

 Як правило, українські експортери не мають власних пасік, закуповуючи солодкий товар у фермерів та дрібних підприємців.

 Адже, за даними Держстату, саме індивідуальні господарства виробляють 98,5 відсотка всього меду в країні.

 І завдяки росту зацікавленості на міжнародному ринку за кілограм цього продукту протягом року в оптовиків почали просити на 10 гривень більше. Це призвело до зниження маржі експортерів.

 Натомість шалений попит на сировину і стрибок цін позитивно вплинули на бізнес пасічників. Тепер в Україні з кожним роком стає дедалі більше промислових ферм, у яких уже не сотні вуликів, а тисячі.

 

Разом з підсиленням авторитету бджолярів вдається позитивно вплинути й на процеси відновлення екології в Україні, залучаючи до цього бізнес. Ідея створення спілки ековиробників виникла на Закарпатті.

 Об’єдналися вони довкола виробництва натуральних екологічно чистих продуктів. І в 2013 році з’явитися громадській спілці за участі виробників із чотирьох областей українських Карпат допомогли швейцарські колеги з Дослідного інституту органічного сільського господарства (FiBL).

 Зараз спілка об’єднує 21 виробника із Закарпаття, Львівщини, Івано-Франківщини та Чернівеччини.

 Маємо вже три сотні позицій серед екопродуктів — це і сири, і м’ясні делікатеси, і зернові, і овочі, фрукти, соки, натуральні олії, трави, ягоди та гриби, не кажучи вже про мед.

 Бджолярство ж стало і своєрідним локомотивом для впровадження сучасних біотехнологій для захисту сільськогосподарських культур від хвороб та шкідників без використання шкідливих хімікатів, які часто ставали причиною загибелі бджіл.

 На часі — популяризація використання замість класичних колісних оприскувачів малої сільськогосподарської авіаціі та дронів, що розпилюють над плантаціями корисних комах замість отруйних інсектицидів.

 А це вже й залучення до програми захисту природи інженерів-конструкторів та виробників сучасної авіа- та робототехніки.

http://www.umoloda.kiev.ua


Повернутися
19.02.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...