Нове життя Мальовничого села

На Львівщині  функціонує сучасна молочна ферма

 Журналіст «ВЗ» навідалася на Жовківщину, де фермери тримають корів джерсійської породи.

Мальовниче село Поляни Жовківського району... Три хати, багато дачних будиночків, довкола – ліс. Прямую до подвір’я господаря Руслана Сала. Поруч із качками ходять чорні свині в’єтнамської породи. Заходжу до стайні, і господар показує своїх улюбленців – щойно народжених чистопородних телят джерсійської породи та їхніх матусь. Руслан Сало разом із дочкою відкрив тут сучасну молочну ферму, де утримує двадцять корів.

Чоловік став учасником проекту «Розвиток молочного бізнесу в Україні», який фінансує уряд Канади. Фермера консультували спеціалісти Львівської аграрної дорадчої служби, які реалізовують канадський проект. Сім’я отримала гумові килимки, поїлки, лампи для освітлення, вентилятор із системою автоматичного управління.

“Наша сім’я завжди мала стосунок зі селом – чи сади садили, чи землю обробляли, – розповів власник ферми Руслан Сало. – Тому й вирішив зробити щось позитивне, корисне...” Він прийшов у село, коли тут не було ні дороги, ні світла. Але дуже хотілося господарювати, тож працює уже двадцять років.

Тепер і діти допомагають. Насамперед старша донька Надя, якій сімнадцять. У Голландії дівчина вивчала технології виготовлення сирів. Відтак у майбутньому планують не лише розвинути виробництво молока, а й налагодити його переробку. Молодшим синам – по 15 років. Вони пораються біля корів після школи. Їдять тварини спеціальну трав’яну суміш, заготівлею якої займається фермер у Буському районі. У раціоні постійно повинна бути вода.

Зараз на фермі нетелі почали народжувати телят. Господарі не можуть намилуватися телятками, що нагадують маленьких оленят. Кожному дали кличку. Найстарша теличка – Кася, бо народилася на Катерини, наймолодший бичок – Василько. Поруч у стайні їхні мами, які вже почали давати молоко. Незважаючи на те, що молоденькі корівки щойно після пологів, дають до двадцяти літрів молока на день кожна. Поки що молоко залишають на фермі і використовують для власних потреб. Для того, щоб молоко не псувалося, Руслан залучив до переробки чи не всю родину. “Мати виготовляє традиційний сир, масло. Шваґро робить різні види твердих сирів”, – каже господар. У майбутньому молоко здаватимуть у кооператив, створений у Жовківському районі за підтримки канадського проекту.

Господарка Руслана Сала – не єдина сімейна молочна ферма на Львівщині. Одна з потужних фірм-рестораторів створила сучасну молочну ферму “Книдлик” у селі Полянах на Жовківщині. Вони закупили елітних нетелів джерсійської породи, яких восени минулого року завезли з Данії. Наразі наважилися тільки на двадцять корів. За допомогою канадського проекту створили їм комфортні умови.

На фермі “Книдлик” журналіст “ВЗ” зустріла її завідувачку Олену Гой. Жінка і сама виконує багато робіт, допомагають чоловік і син. Коли зайшли з Оленою на ферму, усі двадцять корів, побачивши доглядальницю, вмить повернули до неї голови. Жінка має можливість порівняти корів, які приїхали з Данії, із нашими. Закордонні подобаються більше, бо вони слухняні, лагідні, своєю прив’язаністю нагадують собак. Корови, які отелилися, вже дають до двадцяти літрів молока на день. Доять їх тричі на день.

Коли нетелі дали перший приплід, Олена приймала роди на самий Новий рік. Показує чистопородних теличок, яких кілька годин після народження тримають біля мами, а потім забирають, щоб маля не встигло до неї звикнути.

Розвиток сімейних ферм в Україні підтримує проект «Розвиток молочного бізнесу в Україні», який на Львівщині реалізовує Львівська аграрна дорадча служба (ЛАДС). Частим гостем сімейних ферм є Надзвичайний і Повноважний посол Канади в Україні Роман Ващук. Директор ЛАДС Іван Паньків теж часто відвідує ферми, зустрічається із фермерами, надає консультації, поради.

Особливістю сучасних українських ферм є те, що вони мусять платити сторожам, які уночі пильнують господарства. Канадські, польські, німецькі ферми на це грошей не витрачають. До речі, у нашої сусідки Польщі 2 мільйони 600 тисяч сімейних ферм, в Україні – лише 38 тисяч.

https://wz.lviv.ua


Повернутися
08.02.2018
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...