Щоб ти жив, як… водій тролейбуса!

Водії тролейбусів у Тернополі отримують щомісячну заробітну плату у розмірі від 15000 до 20000 гривень. У кондукторів зарплата становить від 6000 до 7000 гривень.

 Як повідомив директор комунального підприємства «Тернопільелектротранс» Андрій Мастюх, усі нарахування відбуваються офіційно, відповідно до чинного законодавства.

Вираховуючи податки, чистими на руки у водіїв тролейбусів виходить орієнтовно від 12 до 16 тисяч гривень, у кондукторів – близько 5000 гривень.

Як для Тернополя, так і для України загалом, зарплата у водіїв дуже достойна. Втім, незважаючи на це, на комунальному підприємстві відчувають нестачу кадрів. Так, станом на сьогоднішній день, є не менше 30 вакансій водіїв тролейбусів, а також близько 30 вакансій кондукторів та слюсарів, повідомляють на сайті КП «Тернопільелектротранс».

У комунальному підприємстві таку ситуацію пов’язують із закордонним заробітчанством – тернополяни масово їдуть у Польщу і там отримують по 1000 доларів на місяць. Зокрема, українці тепер часто влаштовуються на роботу водіями громадського транспорту у сусідній державі.

– Ми вчасно відреагували на ситуацію на ринку праці і підвищили своїм працівникам зарплату. – розповідає Андрій Мастюх. – Це суттєво призупинило відтік кадрів. Тому наших водіїв за кордоном не так багато. Ті, що виїхали на заробітки, кажуть, що хочуть на батьківщині щомісяця гарантовано отримувати зарплату у розмірі 20000 гривень або 600-700 доларів і тоді почнуть повертатися. Ведемо з ними переговори, а також намагаємося втримати тих, що працюють на підприємстві. Окрім цього ми зацікавлені в залученні молоді – новим працівникам після проходження курсу навчання гарантоване працевлаштування з високою заробітною платою та повним соцпакетом.

http://ternopoliany.te.ua


Повернутися
08.02.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...