Тернопільська ветеринар оперує… з маленькою донечкою у слінгу!

З дитиною на роботу ходить мама-хірург у Тернополі. Мало того, жінка-ветеринар оперує із немовлям біля серця. Вона прилаштовує чотиримісячну доньку у слінг, щоб звільнити руки, і береться за скальпель. Жінка продовжила професійну діяльність уже через місяць після пологів, йдеться в  https://tsn.ua. Фото мами-ветеринара з дитиною у слінгу в операційній підірвали Мережу. Їх виклала  волонтерка, яка опікується безпритульними собаками.

Всеукраїнський телеканал “1+1”  розповів про тернопільського волонтера на всю країну.

33-річна Олена Федорків на роботу приїжджає із меншою донькою Аліною. Старшу дворічну Сашу залишили вдома із чоловіком. Сьогодні Олена оперуватиме Топіка. Господарі  просять вгамувати його потяг до протилежної статті. Поки песика готують до операції, Олена стерилізує інструменти. Власник Топіка бачить маля і дивується.

Лікар прилаштовує чотиримісячну доньку у слінг, щоб звільнити руки, і береться за скальпель. У такий спосіб мама продовжила професійну діяльність уже через місяць після пологів.«Якщо я вдома готую з дитиною на руках, я виношу сміття, ходжу в магазин, що мені заважає зробити операцію», - розповідає вона.

 Усю вагітність вона теж оперувала.

 Чотиримісячна Алінка песика не лякається. Спокійно спостерігає, примостившись на мамі у слінгу. Вона на грудному вигодовуванні, ще часто спить, а мама цим користується. 

«Прокидається, коли зголодніє, коли їй потрібно в туалет, то я встигала за цей період виконати операцію, все помити, почистити», - розповідає ветеринар.

Колега Ілля, який їй асистує, каже – третій «лікар» у слінгу йому не заважає. Переконує, коли у нього будуть діти, теж змалечку привчатиме їх до професії.

Під час перерви мама таки заколисує доньку –  пританцьовуючи біля операційного стола. Операція триває  хвилин двадцять. Топік та Аліна сплять. Олена та Ілля працюють. Жінка на собі тримає дитину вагою під сім кілограмів. І так щонайменше тричі на тиждень. Певна, що для її немовляти тут немає жодної небезпеки.

 «Повірте, операційну я тут сама все дезинфікую, вимиваю, можливо чистіше, ніж в деяких людей вдома», - переконує жінка.

Ззовні слінг обгорнутий чистою тканиною, щоб було усе стерильно.

Утім, Олена визнає – оперувати разом з донькою зможе не довго, бо дівчинка робиться важчою і рухливішою. Тому уже розмірковує, як працюватиме далі із двома маленьких дітей. Але покидати улюблену роботу точно не буде.


Повернутися
08.02.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...