Уся правда про «Міфа»

У Тернополі покажуть фільм про історію життя та загибелі Василя Сліпака

Василь Сліпак, соліст Паризької опери, зірка світового рівня, один з найкращих баритонів світу, артист, котрий виступав чи не на всіх оперних сценах Європи… Він, як ніхто інший, розумів, що, аби заспівали музи, спершу потрібно, щоб змовкли гармати.  Кинув облаштоване життя у Франції і подався затуляти їх власним тілом…

1 лютого у Тернополі в «Палаці Кіно», що на вул. Франка, 8, відбудеться допрем’єрний  показ документального фільму «Міф» – новий фільм авторів стрічки «Добровольці Божої Чоти – The Ukrainians» Леоніда Кантера та Івана Яснія, який розповідає історію життя та загибелі Василя Сліпака. На прем’єрі будуть присутні режисер фільму Іван Ясній та герой фільму, брат Василя  Орест Сліпак.

“Міф” – фронтовий позивний співака, який добровольцем воював у зоні АТО і загинув від кулі снайпера 29 червня 2016 року.

Його часто запитували, для чого йде воювати. Адже він — талановитий співак  зі статусом,  кар’єрою, є найкращим послом України, пропагує в Європі українську культуру. Справді, а чому? Заробляв би собі Василь Сліпак валюту в Паризькій опері, слав би, прогулюючись по Єлисейських Полях, пакунки гумдопомоги в ту ж зону конфлікту на Донбасі чи просто виливав би  гекатонни праведного гніву на “загарбників-росіян” у соцмережах…

“Потрібно бути чоловіком на війні за країну, а як артист  робити максимальну рекламу України у Франції», — говорив Василь Сліпак у нечисленних інтерв’ю. Великий артист та великий співак загинув як солдат. Як герой — зі зброєю в руках.

“Коли я дізнався про загибель Василя Сліпака, то замислився, а чи достатньо я роблю для своєї країни в такий важкий час”, – зазначив один з режисерів фільму, наш земляк Іван Ясній.   Разом із Леонідом Кантером він побував на позиціях батальйону Василя Сліпака, де вони спілкувалися з його побратимами на фронті, колегами по волонтерській роботі, знімали також  у Львові та Франції.

Режисери поєднали у фільмі два жанри: кіно та концерт.  Використано безліч архівних відео, які показують героя у повсякденні та на сцені. Переплітаються дві сюжетні лінії, які подібні настільки, що забуваєш, де вигадка, а де реальність. Одна – це оповідання Джанні Родарі «Джельсоміно в країні брехунів» про хлопчика, що мав унікальний голос та боровся ним із негідниками; а друга – історія про Василя, який поклав свій голос і життя у боротьбі за свою країну, оскільки не міг мовчати.

У стрічці поєднано документальні кадри та анімацію, яку створив український карикатурист Юрій Журавель. Музику для фільму написали одні з кращих композиторів сучасності, серед яких Євген Гальперін, що писав музику для Люка Бессона і був близьким другом Василя; Роман Григорів та Ілля Разумейко (формація NOVA OPERA) та Едуард «Діля» Приступа.


Повернутися
30.01.2018
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...