На Маланку — в Ріо! Ріо-де… Горшова!

Кожного року увечері 13 січня… уся свідома громадськість Тернополя і не тільки сідає в маршрутки, автобуси та автівки і рушає у напрямку Горошови Борщівського району.

Ось уже добрий десяток років поспіль під Старий Новий рік маршрут “мисливців за враженнями” і просто любителів файної української забави незмінний: у Горошову, на Маланки! Це скромне село на Борщівщині (його громада ледь сягає двох тисяч) недарма порівнюють із відомим карнавальним центром світу, жартома називаючи “Ріо-де-Горошова”. Адже давню традицію “водити Маланку” — у ніч на Старий Новий рік перевдягатися і влаштовувати масові гуляння — горошівчани не облишили навіть “за совітів”, коли це заборонялося та каралося, а в останні десятиліття перетворили на феєричне неповторне дійство. Ледь не в кожній оселі всі — від хлопчиків і до статечних ґазд — перебираються у фантастичні маски та костюми і ходять від хати до хати. Такою “переберією” вони віншують господарів та відганяють і задурюють всіляких злих духів, відьом. Стiльки химер i витiвникiв в один час i в одному мiсцi ви не побачите більше ніде!

Не дивно, що, аби подивитися на Маланку а-ля Ріо, до Горошови з’їжджаються відвідувачі з усіх усюд — не лише Тернополя, а й сусідніх Львівської, Івано-Франківської областей і навіть Києва!

Цьогоріч «маланкувала» по повній не лише Горошова, а й село Устя Того ж таки Борщівського району. Воістину, фантазія мешканців сільських меж не знала! А щоб додати «родзинки» власному, і так оригінальному святу, останні кілька років горошівчани додали до нього ще й конкурс велетенських — у кілька метрів заввишки — фігур. Відтак із початком зими ледь не на кожному горошівському подвір’ї кипить запекла робота — майструють фігуру, яку триматимуть у таємниці аж до самого часу «ікс» — 13 січня. Цьогоріч «фігурою номер один» був чималенький символ Нового року-жовтий пес на кличку «Тузік». …

Гуляння у Горошовій тривають аж до ранку. Намаланкувавшись, у церкву йдуть цілими сім’ями. А після Служби, перед полуднем, у центрі села палять дідуха, прощаючись із «Маланкою» до наступного року.. .

 


Повернутися
15.01.2018
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...