ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО

Цими днями ви збираєтеся за святковим столом у колі рідних та близьких. Посеред мороку холодної ночі вже сходить ясна Зоря. Її сяйво запалює серця, наче різдвяні свічечки, – полум’ям Віри й Надії. Радісна звістка дзвенить колядою по всій Україні.   Різдво приходить, як і вічність тому, на землю наших батьків і дідів… Вони густо полили цю землю своєю кров'ю, аби відстояти право українців на свободу і Незалежність. І наше "Героям – слава!" лунає нині на їхню честь.

І коли чуєш колядки, котрі дзвенять дитячими голосами,  буває, на очі навертаються сльози.   За молодими хлопцями, з котрими ніколи не станеться Різдвяного дива, за їхніми ненародженими синами й доньками, котрі не успадкують їх відчайдушного патріотизму... За тими, хто невпинно молиться за рідних на фронті. За всю нашу героїчну й печальну історію, за усі палкі небайдужі серця... Але... Христос Рождається, а значить, жевріє надія, що переможуть любов та мудрість,  є привід для радощів і є віра у краще.

Бо як інакше, якщо на землю зійшла така новина? І кожне українське серце в цей час тихенько наспівує : "Радуйся, ой, радуйся земле, Син Божий народився!" Христос Народився! Славімо Його!


Повернутися
07.01.2018
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...