Трава, що… освітлює вулиці!

 Інже­нери Мас­са­чусетсь­ко­го тех­но­логічно­го інсти­туту роз­ро­били тех­но­логію, яка мо­же зміни­ти і прин­ци­пи освітлен­ня, і енер­ге­тич­ну си­ту­ацію на пла­неті. Цілком мож­ли­во, що вже ско­ро освітлю­вати приміщен­ня та ву­лиці бу­дуть зви­чайні рос­ли­ни.

За­раз близь­ко п’ятої час­ти­ни гло­баль­но­го енер­госпо­живан­ня при­падає на до­лю освітлен­ня. Од­нак дослідни­ки го­лов­но­го тех­но­логічно­го універ­си­тету світу, мож­ли­во, знай­шли спосіб зміни­ти си­ту­ацію. «Ідея в то­му, щоб рос­ли­ни мож­на бу­ло ви­корис­то­вува­ти для освітлен­ня приміщень або ву­лиць в нічні го­дини», — по­яс­нює керівник дослідниць­кої гру­пи Май­кла Стра­но.

Інже­нери MIT вве­ли в тка­нини лис­тя спеціальні люмінес­центні пігмен­ти, зав­дя­ки чо­му рос­ли­ни по­чали до­сить яс­кра­во і дов­го світи­тись в тем­ний час до­би. При ць­ому вар­то за­ува­жити, що ме­тоди­ка не ви­магає маніпу­ляцій з ге­номом. Крім то­го, всі на­ночас­тинки прой­шли пе­ревірку і от­ри­мали схва­лен­ня Уп­равління з санітар­но­го наг­ля­ду за якістю хар­чо­вих про­дуктів і ме­дика­ментів США як без­печні для лю­дини.

На­уковці ек­спе­римен­ту­вали з же­рухою зви­чай­ною (Nasturtium officinale). Перші дослідні зраз­ки світи­лися всь­ого по 45 хви­лин, але за­раз час «ро­боти» вда­лось по­дов­жи­ти до 4 го­дин. В іде­алі од­но­го се­ан­су об­робки роз­чи­ном з на­ночас­тинка­ми по­вин­но вис­та­чати для то­го, щоб лис­тя світи­лося про­тягом усь­ого жит­тя рос­ли­ни, вва­жа­ють ав­то­ри тех­но­логії .

По­ки що про­цеду­ра до­сить склад­на, од­нак на­далі вчені роз­ра­хову­ють спрос­ти­ти про­цес дос­тавки на­ночас­ти­нок в тка­нини лис­тя — нап­риклад, ство­рити спрей, об­робки яким бу­де до­сить для то­го, щоб пе­рет­во­рити в ліхтар до­рос­ле де­рево або га­зон. На дум­ку на­уковців, врешті в темній кімнаті біля не­вели­кого гор­щи­ка з рос­ли­ною мож­на бу­де чи­тати, а клум­ба змо­же пов­ноцінно висвітлю­вати нічні ву­лиці.

https://platfor.ma


Повернутися
31.12.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...