«Караоке…» до Диснейленду доведе!

24 листопада у Тернопільському драмтеатрі відбувся Суперфінал першого західноукраїнського пісенного конкурсу «Караоке без кордонів Live».  Майже три десятки голосистих учасників не лише із Тернопілля, а й сусідніх Франківщини, Хмельниччини та Луцька змагалися за звання переможця. Виступи конкурсантів оцінювало компетентне журі, до складу якого входили іменитий композитор Руслан Квінта, співачка Тоня Матвієнко,  співак, номінант музичної премії YUNA 2017 в категорії «Відкриття року». Голова журі — наш талановитий земляк, співак та композитор Андрій Підлужний (а віднедавна і заслужений артист  України, з чим його щиро і вітаємо!)  зазначив, що рівень цьогорічних учасників нічим не поступається рівню учасників таких відомих вокальних шоу як, скажімо, «Голос Країни» чи «Х-фактор». «Я щиро сподіваюся, що з часом цей конкурс переросте в конкурс молодих виконавців, вийшовши на всеукраїнський, а то й міжнародний рівень, — каже Андрій Підлужний. — Не може не тішити той факт, що Тернопіль починає задавати тон в широкому музичному середовищі: ««Караоке без кордонів Live» цьогоріч цікавилися чимало столичних музичних телеканалів та радіостанцій….»

— А розпочиналося усе, розповідає організатор конкурсу Віталій Мариновський, три роки тому із  невеличких караоке-«батлів» між гостями  популярного розважального комплексу «МАКСИМ».  Охочі «помірятися октавами»  були різного віку, статі, професій, із різних міст і навіть країн, звідси і народилася назва імпровізованого конкурсу — «Караоке без кордонів».  Згодом стало зрозуміло, що ці, спершу, аматорські змагання переростають уже у потужний вокальний конкурс, тому ми взялися за пошук професійного журі. Ідейним натхненником «Караоке…» став наш талановитий земляк Андрій Підлужний, який запропонував чимало цікавих ідей і цього року ми вийшли на якісно новий рівень.

   Загалом у суперфіналі виступили 29 учасників — 12 дітей та 17 дорослих. Упродовж року, зазначає ведучий та координатор „Караоке без кордонів live” Юрій Гнатишин, уРК «МАКСИМ»  відбувалися відбіркові етапи, за результами яких до фіналу вийшли по четверо учасників з кожної групи: трьох  обирало журі, ще одного – глядачі.

 Найкращою серед дорослих, виборовши головний приз — можливість безкоштовно записати пісню на професійній студії звукозапису та зняти відеокліп — стала франківчанка Оля Борин, а серед учасників категорії «Діти» перемогу здобула юна тернополянка Христинка Васильчук ( її приз – поїздка в Диснейленд). 11-річна учениця  тернопільської ЗОШ№6 займається вокалом уже три роки. Зізнається, що перед виступом дуже хвилювалася, проте  їй вдалося побороти страх і виступити на повну потужність!

А тим часом «Караоке…»… знову продовжується! Уже в лютому, зазначають організатори, розпочнеться відбірковий етап нового конкурсу.  Усі бажаючі    стати його учасниками можуть знайти всю потрібну для цього інформацію  на сторінках конкурсу в Facebook та Instagram, а також на сайті РК «МАКСИМ» – www.maxim.te.ua.


Повернутися
16.12.2017
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...