Пляшка до пляшки – буде будинок

На Закарпатті звели будинок з 8 тис скляних пляшок

У селі Пилипець(Закарпатська область) звели будинок з 8 тисяч скляних пляшок.

Незвичайну споруду побудував Михайло Гимба разом зі своїми синами за два роки, передає   uzhgorod.net.ua.

Пляшка замінила родині цеглину. Вага скляного будматеріалу виявилась у три рази меншо, а вартість - у шість разів дешевшою.

Крім економії та зручності, у будинку Гимби домінує творчий і креативний підхід: з пляшок виклали кольрові візерунки та орнаменти.

Михайло Гимба збирав скляні пляшки три роки де тільки міг: у магазинах, барах та у сусідів. До збору скляного будматеріалу долучилися майже всі односельчани.

«Робота нелегка: спочатку пляшки рівняють за спеціальним шаблоном, а потім, щоб конструкція не розвалилася використовують напівсухий цементний розчин і кладуть не більше трьох рядів за добу, - Цегла воду забирає, а скло ні – тому, щоб стіна не розлізлася, потрібно класти три ряди».

Будинок з різнокольоровими скляними стінами має компактний гараж, а цього літа родина Гимби ще й побудувала паркан зі скляних пляшок.

Пляшкова споруда доводить, що відходи можна використовувати як дешевий будматеріал. 


Повернутися
01.11.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...