ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №126
Пригадуєте, на чому базується принцип «ловлі» покемонів у популярній грі? Люди дивляться у свій смартфон, який дає їм можливість бачити «ціль» навколо себе. Той, у кого немає відповідної програми, їх узагалі не бачить... Подумалося: як це схоже на наші реалії…
Реальність - вкрай дієвий наркотик, і треба відважувати його скупими дозами, бо мілкуваті душі не можуть прийняти і вмістити навіть малої її дещиці. Є люди, котрі завдяки певній внутрішньо вбудованій «оптиці» бачать те, чого інші побачити засадничо не можуть. Як, наприклад, те, що наша країна уже давно пройшла точку неповернення і більше не буде такою, як була чотири роки тому.
Вони бачать тунель, але бачать і світло у його кінці, і не кричать, що це потяг, який летить назустріч… Вони пам’ятають, що чотири роки тому у нас не було війни і тисяч загиблих, але водночас тримають у пам’яті і те, що чотири роки тому у нас був президентом малограмотний двічі судимий зек, котрий по-тихому «здавав» країну. Вони не забули про Іловайськ, Бахмут і Дебальцеве, але усвідомлюють, що чотири роки у тому у нас просто узагалі не було армії. Вони пам’ятають про ціни, зарплати і курс долара, але приймають це як ціну за істинну незалежність і становлення Нації. Вони розуміють, що подекуди жити тут просто нестерпно, але знають, що засоби боротьби з нестерпністю, звичайно, вічні: любов і пам’ять.
Я щодня пам’ятаю, що люблю цю країну. Без пафосу і розтиражованих текстів про те, чому ніколи звідси не поїду. Я не поїду, бо мені подобається бути частиною змін, частиною рішення, а не проблеми, атомом пам’яті, молекулою любові…
← Повернутися
