ЗВЕРНЕННЯ АНДРІЯ ЗАКРЕВСЬКОГО №125

Ще кілька днів тому не кожен українець знав, як звуть Міністра соціальної політики. Нині  перл Андрія Реви в дусі Азарова про те, що «українці витрачають на харчування 50% від доходів, а німці 15% тому, що німці їдять менше, ніж українці»  цитують  на кожній українській кухні (звісно ж, заїдаючи при цьому чимось смачненьким  і невесело жартуючи, що, мовляв, сніданок з'їж сам, обід розділи з Ревою, а вечерю віддай німцю…) 

Але знаєте, що насправді не смішно? Що проблема не стільки у самому міністрові, котрий уявив себе королевою Марією-Антуанеттою з її класикою жанру -"якщо у них немає хліба, нехай їдять тістечка". Проблема в тому, що він став міністром завдяки волевиявленню тих самих українців з непомірним апетитом. А нині між ним і тими, хто його обрав, не існує жодного зв'язку.  Їм не сидіти за одним столом.  Це дві абсолютно різні України.  

 На жаль, люди не хочуть усвідомлювати і визнавати причинно-наслідковий зв'язок між своїми діями і тим, що вони породжують. І так, українці і справді забагато споживають. Як вірно підмітив хтось із інтернет-дотепників, споживають забагато лапші, яку їм вішають на вуха всілякі міністри.


Повернутися
04.09.2017
Категорія: Колонка Андрія Закревського
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...