Огірок без «гірко!»

Огірки – неодмінний атрибут повсякденного і святкового столу. Аж ось до салату потрапив гіркий шматочок – і задоволення від приємної свіжості вмить зникло. Як же уникнути цього?

Огірок гірчить, коли в ньому накопичується надлишок гіркої речовини - кукурбітацина. Присутність його в плоді – відмітна ознака даної культури. Найбільше речовини накопичується в сортах з темно-зеленим забарвленням. Останнім часом виведені нові сорти та гібридні форми, в яких кукурбітацин практично відсутній.

Накопичується гірка речовина насамперед довкола хвостика і під шкіркою (практично в шкірці) плода. У такому разі достатньо видалити частину м’якоті біля хвостика і зняти шкірку з усього плоду. Але часом гірким виявляється весь плід і його доводиться викидати. При консервуванні і солінні кукурбітацин руйнується і розчиняється в розсолі, тож гіркі огірки практично не зустрічаються, а от малосольні не встигають позбутися гіркоти.

А чи можна уникнути таких неприємних смакових характеристик? Можна, якщо створити рослині сприятливі умови вирощування, радить http://ridneselo.com.

Огірок – городня ліана тропічного походження, що має характерну біологічну особливість: плоди вона ховає в тінь, а листя виставляє на світло, на сонце. Коріння ліани слабкі, розташовані в поверхневому прошарку ґрунту, який швидко пересихає. Листя у рослини багато, воно велике, тож випаровує багато води. Тому огірок дуже вимогливий до підвищеної вологості ґрунту і вологості повітря. От і виходить, що огіркові грядки – невситимі на воду і потребують значного поливу. Той, хто тримає їх на «сухому пайку», залишається без врожаю: рослина скидає і квітки, і зав’язі.

Найбільше кукурбітацина накопичується в період короткочасних посух, у сонячні спекотні дні, при нестачі в ґрунті поживних речовин. У цих умовах зростання плодів сповільнюється, період знімання плодів подовжується на 4-6 і більше днів, плоди стають гіркими. Щоб зменшити гіркоту, огірки краще вирощувати в лаштунках з інших рослин і створювати хороший водний і поживний режими, особливо в період плодоношення.


Повернутися
04.09.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...