Виноградарі та винороби б’ють на сполох

Якщо у 1990 році в Україні збирали 835,7 тис. т ягід, то у 2016-му – лише 377,8 тис. т. Виробництво виноградного вина зменшилося у 5,6 разу до 1,2 млн гектолітрів, споживання цього продукту на душу населення - майже на 70% Судячи зі статистичних показників, протягом останніх 26 років, виноградарство та виноробство тупцювало на місці, або ж блукало манівцями.

Виробництво виноградного вина зменшилося у 5,6 разу до 1,2 млн гектолітрів, споживання цього продукту на душу населення - майже на 70%. Такі дані навів голова Громадської спілки «Укрсадпром» Володимир Печко під час організованої компанєю «Інфоіндустрія» виставки-конференції «Золоте гроно України».

За словами В. Печко, така невтішна ситуація в галузі частково пояснюється окупацією Росією Криму, скороченням виноградних площ через різке зменшення інвестиційного потенціалу АПК, падінням купівельної спроможності громадян, відсутністю чіткої державної стратегії у цій сфері, неконтрольованим імпортом виноматеріалів аргентинського, болгарського та грузинського виробництва, монопольним становищем на ринку великих виробників вина і винограду. Не врятувало ситуацію і затвердження розробленої Мінагропродом і НААНУ галузевої програми розвитку виноградарства і виноробства України до 2025 року (в 2008 році), згідно з якою передбачалося збільшення площ закладення виноградників до 10 тис. га щорічно.

Оскільки механізм підтримки галузі на основі Закону України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства», на яку орієнтувалися розробники Програми, було призупинено, то й сама програма провалилася. Протягом наступних років висаджувалося по 3-3,5 тис. га винограду. Однак треба пам’ятати, що і програма, і закон про 1,5-відсотковий збір із продажу алкогольних напоїв досі залишаються чинними і можуть слугувати виноградарям і виноробам як основа у їхній боротьбі за відновлення державної підтримки.

Залишається дуже багато, як зазначив В. Печко, бюрократичних рогаток, законодавчих пасток, які провокують хабарництво. Щоб отримати ліцензію на виробництво вина, слід пройти близько 15 різних інстанцій та отримати понад 100 дозвільних документів, ця бюрократична круговерть займає близько двох років, люди витрачають величезні гроші на хабарі та офіційні послуги. Аби припинити це - ГО «Укрсадпром» разом з іншими асоціаціями розробили законопроект №6693, який значно спрощує процедуру ліцензування. Не менш важливо мати достатню пропозицію вітчизняних сортів винограду, розгалужену і контрольовану систему поширення саджанців тощо.

Так, Інститут виноградарства і виноробства імені В.Є. Таїрова вивів понад 130 сортових форм: із них 36 внесені до реєстру, що становить 55% всього районованого асортименту. Загальна площа, на яких вони вирощуються, становить понад 8 тис. га. У гібридному фонді налічується понад 15 тис. рослин, 200 комбінацій схрещування, селекційний фонд має 120 перспективних форм. Селекційна програма Інституту спрямована на створення адаптивних сортів із високою якістю продукції, стійких до несприятливих факторів навколишнього середовища, патогенів і шкідників. Серед новинок, які передані на реєстрацію, сорти Персей, Одісей, Ланжерон, Киш-Миш Таїровський.

Джерело http://propozitsiya.com


Повернутися
04.09.2017
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...