Анекдоти

Треба пiти до окуліста. Заходжу в магазин — очі розбігаються. Дивлюся на ціни — очі на лоб лізуть. Заглядаю в гаманець — взагалі ні фіга не бачу.

**

Сільський коваль учить нового підмайстра:

— Зараз я вийму з вогню підкову. Як тільки кивну головою, бий по ній молотом.

Ось так підмайстер став відразу ковалем.

 * * *

 — Яшо, у мене для тебе шикарна новина!

— Софочко, і що за новина?

— Ти таки не дарма платив страховку за машину!

 * * *

 — Чи не могли б ви зменшити плату за номер?

— Що ви, з таким прекрасним видом на море?!

— А якщо я пообіцяю, що не дивитимуся у вікно?

 * * *

 У книжковому магазині молодий чоловік запитує:

— У вас є книга «Як стати мільйонером за сім днів?»

— Є, але дуже вам рекомендую придбати разом iз нею Кримінальний кодекс.

 


Повернутися
03.07.2017
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...