Гранат цвіте до пізньої осені

Олег Тихий із Підгайців займається вирощуванням кімнатних  екзотичних деревець. Серед них є карликові дрібноплідні та великоплідні гранати. У кінці лютого дістає їх із погребу, пересаджує і ставить на підвіконня.

– Гранат взимку скидає листя і потребує спокою, тому ще з осені заношу горщики у прохолодне приміщення, – розповідає господар. – А пересаджую рослинки щовесни. 2 відра чорнозему перемішую з відром перегною, відром річкового піску і півлітра попелу.  Перегній беру коров’ячий, кролячий або козячий. Курячий не підходить, бо він дуже гострий і може спалити корінці. Грунт можна купувати і в квітковому магазині, але потрібно брати спеціальний для цитрусових. До речі трирічні вазони можна пересаджувати і раз на два роки, але зверху землю обов’язково збирати аж до корінців і насипати свіжої, Бо за рік рослинка майже всі поживні речовини «витягує».

За словами Олега Тихого, гранат доволі невибаглива рослина. Головне для неї знайти оптимальне місце, вчасно поливати і обприскувати.

– Єдиний шкідник, який може зашкодити гранату – білокрилка, – зауважує Олег Тихий. – Боротися з ним не важко. Можна використовувати хімічні препарати, але я не їх прихильник, оскільки горщики стоять в кімнаті і ми вдихаємо повітря. Тому знайшов дієвий народний спосіб: головку часнику вичавлю у склянку води і даю настоятися упродовж п’яти днів. Після цього проціджую, заливаю у півтора літрову пляшку, доливаю води і обприскую деревця. За кілька днів білокрила зникає.

Раз на місяць Олег Тихий підживлює гранат розчином деревного попелу.

– Гранат починає цвісти навесні і аж до пізньої осені, – каже господар. – Є у нього чоловічі і жіночі квіти. Жіночі трохи продовгастої форми і їх набагато менше. З них потім утворюються зав’язі, чоловічі ж осипаються. Буває так, що осінні плоди не встигли дозріти і залишаються зеленими, якщо їх не зривати, то наступного року вони дозріють.

 З одного деревця Олег Тихий збирає до 25 дрібноплідних і близько десяти великоплідних гранатів.

– Домашні гранати солодші, – каже пан Олег. – Великі їмо, а з дрібних варимо чай, він дуже помічний для шлунка.

 
 

Повернутися
23.04.2015
Категорія: Господар
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...