Зарваниця кличе на Загальнонаціональну прощу

Загальнонаціональна проща до Марійського духовного центру «Зарваниця» відбудеться 14-16 липня. Цьогоріч проща приурочена 150-річчю коронації Зарваницької чудотворної ікони  Пресвятої Богородиці, 150-літтю з дня народження Патріарха Йосифа Сліпого і молитві за мир та цілісність України.
Щороку тисячі паломників відвідують Марійський духовний центр у Зарваниці. Але найчисельнішою є Всеукраїнська проща, яка цьогоріч є Загальнонаціональною,  як і торік. 
Традиційно з Тернополя до Зарваниці вирушить піша хода, чисельністю у понад тисячу осіб. Збір паломників відбудеться вранці у п’ятницю, 14 липня поблизу Катедрального собору. О 8.30 — колона прочан розпочне свою ходу, її супроводжуватиме колона міліції та медичних працівників. Усі паломники будуть забезпечені харчуванням та місцями для ночівлі (с.Струсів).
В суботу, 15 липня на околиці м. Бучач відбудеться зустріч Блаженнішого Патріарха Сватославата кардинала Леонардо Сандрі, похід зі свічками до чудотворного місця.  У неділю — Архієрейська Божественна Літургія, освячення води та релігійної атрибутики, привітання владик.
Загалом щороку з травня по жовтень Зарваницю відвідують близько 2 млн. прочан.


Повернутися
03.07.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...