Забиває дух… тополиний пух!

Попри те, що літо, вулиці знову “засніжило”. Цього разу — тополиним пухом. Хто ризикнув відчинити вікно, мусив братися за порохотяг і вологу ганчірку. Алергікам не позаздриш — хоч з міста тікай!

У радянські часи тополями засаджували вулиці, бо ці невибагливі дерева поглинають більше вуглекислого газу і виділяють більше кисню. Їм не потрібні особливі умови та догляд. Але раз на рік тополя “показує характер”.

Насправді тополиний пух викликати алергію не може. Але на нього чіпляються пил, бруд, пилок і спори різних трав, дерев та квітів, які цвітуть одночасно з тополями. Медики підрахували: організм кожного третього жителя міста болісно реагує на контакт з цим «пилезбірником» – починають турбувати нежить, закладеність носа, почервоніння і свербіж очей, сльозотечі, напади чхання, сухий кашель, висипання на шкірі, задуха.

Лікар-алерголог Марія Гуріна радить перед виходом з дому змащувати слизову носа зволожувальним кремом або вазеліном. Бажано пересуватися містом вранці (коли ще лежить роса) або ввечері, коли вже заходить сонце. Найгірший час для прогулянок – в обідню пору, коли стоїть суха, спекотна, вітряна погода. А от дощ «прибиває» пух до землі, тому після зливи можете й пройтися, подихати свіжим повітрям.

У парк чи за місто на природу – ні ногою! Прийшли в офіс – вмийтеся, промийте ніс. Користуйтеся спрНа вікна завішайте протимоскітну сітку чи марлю, змочену водою.

На вікна завішайте протимоскітну сітку чи марлю, змочену водою.

Відмовтесь від ранніх овочів-фруктів – у них містяться нітрати, які підсилять хімічну реакцію в організмі. Дотримуйтеся гіпоалергенної дієти.

Якщо ви – «класичний» алергік (алергія справді псує якість вашого життя, змушує коригувати плани), слід звернутися до лікаря і підібрати лікування, яке допоможе звести до мінімуму неприємні симптоми. Приймати антигістамінні препарати на власний розсуд не варто.

 Джерело: Високий замок online — http://wz.lviv.ua


Повернутися
04.06.2017
Категорія: Новини
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...